40 років після Чорнобиля: ліквідатори досі чекають на гідну підтримку та виконання обіцянок

Напередодні 40-річчя аварії на Чорнобильській АЕС, яке відзначається 26 квітня 2026 року, гостро постало питання соціального захисту ліквідаторів наслідків катастрофи. Попри те, що ці люди першими вступили у бій з невидимим ворогом, їхнє життя сьогодні часто нагадує боротьбу за виживання, а не гідну старість. Державні обіцянки, дані ще у 1986 році, так і залишилися переважно на папері, а реальна підтримка не відповідає масштабу подвигу.

Історія виплат і пільг для чорнобильців — це хроніка розриву між законом і реальністю. Після здобуття незалежності Україна спробувала врегулювати статус постраждалих, але економічні кризи та зміни уряду призводили до постійного секвестрування коштів. Замість гарантованих законом виплат, які мали сягати десятків мінімальних пенсій, ліквідатори отримували мізерні суми, змушені роками судитися з державою за справедливість.

Станом на 2026 рік в Україні на обліку перебуває понад 1,25 мільйона осіб, постраждалих від катастрофи, але точна кількість ліквідаторів, які дожили до цієї дати, невідома. Оцінки свідчать, що з 600 тисяч учасників ліквідації в живих залишилася лише третина. У регіонах, таких як Хмельницька чи Вінницька області, проблема має значний вимір, де тисячі людей чекають на допомогу, яка часто не доходить до них через бюрократичні перепони.

Фінансова ситуація для більшості цивільних ліквідаторів залишається критичною. Навіть після індексації з березня 2026 року мінімальні пенсії для інвалідів ЧАЕС не перевищують 11 тисяч гривень для найважчої групи, тоді як реальні потреби у лікуванні та реабілітації значно вищі. Багато хто втрачає пільги на комунальні послуги, а санаторно-курортне лікування фактично недоступне для тих, хто не має інвалідності першої групи.

Свідчення самих ліквідаторів малюють тривожну картину. Герої, які працювали на станції під час аварії, скаржаться на відсутність спеціалізованої медицини, скасування пільг на продукти та житло, а також на те, що їхні вдови часто залишаються без належної підтримки через складні умови отримання довідок про причину смерті. Багато хто з них отримують пенсії в розмірі 4-5 тисяч гривень, що є критично низьким рівнем для людей похилого віку.

Напередодні річниці трагедії суспільство має усвідомити: справжня вдячність вимірюється не словами, а діями. Держава досі не змогла створити прозорий механізм підтримки, змушуючи ветеранів ядерної війни витрачати останні сили на судові тяганини. Час для виконання обіцянок спливає разом із життям тих, хто врятував світ від ядерної загрози.