Івано-Франківчанин Андрій провів дев'ять місяців на передовій у складі 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле», де став свідком радикального збільшення кількості дронів ворога. Бувши звичайним водієм, який мріяв про відпустку з дружиною після 20 років шлюбу, він опинився у квесті на виживання, де кожен день був випробуванням для волі та розуму. Його перший бойовий вихід у Плавнях тривав чотири місяці, але справжній випробувальний період розпочався після евакуації з Приморського, коли ситуація на фронті кардинально змінилася.

Спочатку завдання підрозділу полягало у спостереженні та збору розвідданих, проте зростання активності ворога змусило бійців адаптуватися до нових реальностей. Концентрація дронів у повітрі стала такою високою, що перехрестя та відкриті простори перетворилися на небезпечні зони, які постійно мінуються. Бійці змушені були самостійно виявляти та знищувати вибухові пристрої, але навіть це не завжди допомагало уникнути небезпеки.

Найбільшим викликом став період, коли ворог засіяв позиції «пелюстками» — мінами, які майже неможливо побачити серед листя. Унаслідок цього бійці не могли виходити зі спостережних пунктів, а постачання водою та їжею було перерване через постійний гул дронів, що не дозволяло підходити до колодязя. Андрій та його побратими опинилися в ізольованому стані, де навіть просте спілкування з родиною стало неможливим.

Одним із найважчих моментів стала втрата зв'язку після обстрілу антени Starlink, що залишило військовослужбовця без контакту з домом на два тижні. Повернення на базу також було небезпечним: переходи здійснювалися бігом під час польотів дронів, коли під листям могли ховатися смертоносні «пелюстки». Тільки після довгого шляху Андрій нарешті дістався безпечного місця.

Наразі військовослужбовець проходить обстеження та лікування, готуючись до зустрічі з дружиною та дітьми, які зросли без нього. Поки він був на позиціях, молодший син пішов до першого класу, а старший відкрив власну тату-студію, а дружина щодня чекала на звіти про безпеку. Андрій не є героєм бойовика, а просто звичайна людина, яка зробила надзвичайні речі заради захисту своєї країни.

Ця історія нагадує всім, що війна вимагає не лише фізичної витривалості, а й психологічної стійкості перед обличчям постійної загрози. Для читачів з Івано-Франківська та всього Прикарпаття це приклад того, як звичайні громадяни стають захисниками, коли нація перебуває під загрозою. Подальша доля Андрія залежатиме від успіху оборони та можливості швидкого повернення до мирного життя.