Світова прем'єра фільму «Дао» Алена Гоміса на Берлінале-2026 стала однією з найпомітніших подій фестивалю завдяки щирості історії про рух між країнами та поколіннями. Стрічка, яка поєднує художнє кіно з відчуттям документальної правди, розкриває складний баланс між корінням і сучасним життям через історію матері й доньки.

Режисер, відомий за фільмом «Фелісіте», розповідає, що проєкт народився з особистого досвіду поховання батька. Ідея зняти фільм зросла з часом, коли режисер зрозумів, що весілля доньки може стати дзеркалом для розмови про родину, розкидану по всьому світу, та про смерть і життя.

Гоміс наголошує, що не хотів прославляти жінок чи Африку як окремі категорії, а створив відкритий простір для істини. Фільм став «відкритим мікрофоном», де кожен персонаж міг сказати те, що було важливим саме для нього, що дало змогу побачити інші ракурси звичних речей.

Унікальність стрічки полягає у відмові від жорсткого сценарію на користь імпровізації. Діалоги народжувалися в процесі зйомок, а актори, включаючи професіоналів та звичайних людей, самі вирішували, які репліки залишити, створюючи справжній зв'язок між персонажами.

Зйомки відбувалися в трьох локаціях, включаючи маленьке село в Гвінеї-Бісау, де режисер працював у тісній співпраці з місцевими жителями. Люди, які раніше не бачили кіногруп, радо долучилися до проєкту, відчуваючи себе частиною історії, яка стає їхньою.

Процес монтажу порівнюють з грою музикантів, де важливо чути один одного і не діяти за жорстким планом. Гоміс повільно занурювався у матеріал, шукаючи момент, коли сцена набуває максимальної енергії, щоб змусити глядача забути про відстань між сучасним світом і традиційними коріннями.