Минає сорок днів з моменту відходу Патріарха Філарета, але його спадщина залишається незгасним орієнтиром для українців. Хоча за народними віруваннями саме через цей термін душа остаточно відлітає у вічність, для кожного, хто знав його особисто, він назавжди залишиться тут – у кожній відбудованій церкві, у кожному слові молитви за Україну та в самій суті нашої Незалежності. Патріарх Філарет, людина-епоха, відійшов у вічність, і з ним перегорнулася важлива сторінка в історії держави.

Значення Філарета для історії не можна вимірювати лише титулами, адже його масштаб вже зараз можна оцінити за морем людей, які прийшли вклонитися йому під час прощання у Михайлівському Золотоверхому соборі. Тисячі українців, президентське подружжя Зеленських, лідери держави, командування армії та іноземні гості схилили голови перед постаттю, яка стала символом незламності. Це було прощання не просто з ієрархом, а з духовним Батьком нації, який провів нас крізь найтемніші часи.

Для Алли Ландар це прощання стало глибоко особистим, адже вона мала честь бути знайомою з Патріархом та організовувати церемонію разом зі своїм колективом. Вони справді віддали шану Людині, яка стала Епохою, згадуючи їхні зустрічі та спільну благодійну діяльність, наповнену тихою, але потужною вірою. Святійший не виставляв свої добрі справи на показ, а вручав нагороди, такі як Орден святого рівноапостольного Великого князя Володимира І ступеня, з батьківським теплом та впевненістю у спільній перемозі.

Патріарх ніколи не відповідав злом на зло, попри анафеми та політичний тиск, адже його силою була молитва і дія. Мало хто знає про титанічну роботу, яку він проводив для визволення наших захисників із полону, використовуючи свій авторитет там, де безсилою була зброя. Його серце боліло за кожного хлопця в підвалі, і тисячі матерів залишили свої слова вдячності в Книзі "Людина Епохи", називаючи його Державним Мужем.

Під час прощання у Михайлівському соборі, окрім білих троянд, інсталяція про головні віхи життя показала, що Філарет дбав і про культуру, знаходячи час на переклади книг зі старослов'янської на українську безсонними ночами. Це був не лише Патріарх, а й просвітник, який залишив після себе літературну спадщину. Навколо нього панувала Любов, а білі голуби, що злетіли над Святою Софією, стали знаком світлої душі, що відходить у Вічність.

Визнання авторитету Патріарха прийшло навіть від ієрархів інших конфесій, які зазначили, що його ім'я назавжди увійде в історію Православної Церкви України та нашого народу. Щоразу, коли люди бувають біля Володимирського собору, де за заповітом похований Філарет, вони усвідомлюють, що знати його і жити з ним в один час – це Божий дар. Він залишив нам дороговказ: ніколи не здаватися, вірити у свою державу і любити ближнього вчинками.

Сильніший не той, хто може зламати волю іншого, а той, хто своєю силою духу і особистим прикладом може надихнути та повести за собою. У будь-які важкі моменти маємо пам'ятати слова Філарета: "з нами Правда, там де Правда, там завжди Бог, а там, де Господь, там завжди Перемога!". Його свята молитва за Україну, за наших воїнів та за кожного з нас тепер вічно лунатиме біля престолу Всевишнього.