У стінах Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького академічна тиша поступилася місцем азарту та живому ритму. Понад 60 фольклористів з усієї області зібралися, щоб навчитися танцювати автентичну тальнівську польку, яку неможливо зафіксувати жодними нотами. Художня керівниця з села Зеленьків Ганна Караульна разом із колегами показала, як дихає справжня народна традиція, відкинувши в сторону стандартні репертуарні варіанти.

Козирем зеленьківців стала «Полька-коханочка», яку пані Ганна називає механізмом людської душі. Танець складається з трьох частин: запрошення, коли хлопець обирає пару, кружляння, що підхоплює емоційний вир, та залицяння — найтонша деталь, де дівчина граціозно обертається або ж козак тримає її за руку, щоб не відпустити. У селі цей танець здавна називають «зачепихою», а його унікальна мелодія та рухи передавалися від носіїв традиції Онисії Савчук та Галини Байди, які сьогодні вже не можуть активно виступати.

Фото до матеріалу: Автентична полька та «кубіти»: як зеленьківці зберегли народну спадщину на обласному семінарі

Окремий ажіотаж на семінарі викликав зовнішній вигляд учасників, адже вони з'явилися в костюмах, створених на основі справжніх експедицій по селу. Зеленьківці знайшли унікальні сорочки 30–40-х років минулого століття, які зберегли місцевий орнамент, та спідниці, відомі як «кубіти». Це статусний одяг з домотканого полотна в клітинку, пошитий великими складками, який колись дозволяли собі лише заможні жінки. Тканину фарбували натуральними барвниками, а колектив вдалося відшукати в бабусиних скринях завдяки підтримці односельців.

На сцені Черкас автентичний ритм тримали чотири пари танцюристів: Ігор Зелінський та Віта Гладунець, Настя Пельменьова та Ганна Караульна, Олександра та Ольга Гладунці, Оксана Удачна та Люба Горбаченко. Їх виступ супроводжували музиканти Володимир Караульний на гармоні та Сергій Максименко на барабані, чий такт заінтригував усіх присутніх. Колеги-музиканти ще довго після виступу намагалися відтворити цей особливий зеленьківський ритм.

Поїздка на обласний семінар стала доказом того, що доки громада береже родинні реліквії, а молодь вивчає складні рухи, спадщина не перетвориться на сухий рядок у звіті. Життя традиції продовжується в ударах барабана, мідному передзвонові тарілок та складках домотканих «кубіт», що гордо майоріли в черкаській залі, нагадуючи про красу, яку варто зберігати.

Ганна Караульна щиро дякує односельцям, які без вагань відкрили скрині, щоб підтримати своїх. Саме їхня готовність віддати давню тканину чи сорочку дозволила колективу не лише виступити, а й нести на собі живу історію села. Цей досвід показав, що народний танець — це спосіб не відпустити руку своєї культури, навіть коли світ навколо кружляє надто швидко.