5 травня Україна відзначає Міжнародний день боротьби за права осіб з інвалідності, але для нашої держави ця дата має набагато глибший зміст. Це день аудиту громадянської совісті, коли ми маємо чесно запитати себе, чи є гідність та можливості для кожного безумовною цінністю в нашому суспільстві. Війна змінила контекст цієї боротьби назавжди, перетворивши питання прав на захист тисяч Захисників, Захисниць та цивільних, які постраждали від атак окупантів.

Сьогодні будь-який бар'єр сприймається не просто як незручність, а як вияв неповаги до болю та подвигу наших співгромадян. Наша філософія змінилася: ми відходимо від радянської моделі соціального утримання, де людину з інвалідністю "замикали" в чотирьох стінах, до нової парадигми самореалізації. У цій новій реальності кожна особистість має бути фахівцем, підприємцем або активним учасником економічних процесів.

Ключем до цього переходу стають реальні робочі місця та цифровізація послуг. Держава працює над тим, щоб стимулювати роботодавців створювати умови для праці, а не просто формально закривати квоти. Одночасно діджиталізація допомагає нівелювати фізичні бар'єри, дозволяючи оформлювати допомогу та отримувати послуги через смартфон без необхідності стояти в чергах.

Відбудова України не повинна повторювати помилки минулого. Інклюзивність має бути закладена в кожен проєкт відновлення — від нової школи в Бучі до відновленого вокзалу в Краматорську. Кожен пандус, ліфт чи звуковий світлофор робить місто комфортним не лише для людей з інвалідністю, а й для літніх людей, батьків з візочками та кожного з нас у певний період життя.

Найважливішим кроком зараз є реалізація законопроєкту № 14191, який має докорінно реформувати систему соціальної допомоги. Боротьба за зміст цього документу триває, оскільки існує загроза перетворити революційні зміни на бюрократичну формальність. Нам потрібен працюючий механізм реальної допомоги, а не закон заради закону.

Реформа передбачає зв'язок виплат з рівнем мінімальної заробітної плати замість прив'язки до прожиткового мінімуму, а також створення екосистеми, де фінансова підтримка поєднується з якісними соціальними послугами. Це дозволить батькам працевлаштовуватися, не втрачаючи допомогу для дітей, і гарантуватиме доступ до необхідних ліків та медичних виробів.

Інклюзія починається не з пандуса, а з усвідомлення рівних прав на гідність та повагу. Суспільство, яке інтегрує своїх найменш захищених членів, приречене на успіх. Ми не підемо на компроміси з тими, хто звик жити в парадигмі паперових реформ, бо наші громадяни чекають на дієву справедливість, а не сигнали.