Чергові переговори між лідерами США та Росії принесли нову «мирну ініціативу» — пропозицію припинити вогонь до 9 травня. Ця дата є сакральною для російської пропаганди як День перемоги, що одразу викликає сумніви щодо щирості намірів сторін. Головна проблема полягає не в самій ідеї паузи, а в тому, як і без участі кого саме обговорюється цей сценарій.

Судячи з реакції офіційного Києва, українська сторона дізналася про цю пропозицію вже після того, як вона була озвучена світові. Така ситуація виглядає тривожно, адже принцип «нічого про Україну без України», який раніше був фундаментом західної дипломатії, поступово підміняється іншим підходом. Виникає відчуття, що ключові рішення приймаються без прямої участі тієї країни, яка безпосередньо зазнає наслідків війни.

Україна неодноразово підкреслювала свою готовність до реального, сталого та безумовного миру. Однак коли «режими тиші» прив'язують до ідеологічних свят держави-агресора, виникає закономірне питання: чи йдеться про справжню дипломатію, чи про чергову інформаційно-політичну виставу? Так званий «великодній режим тиші» вже показав, як працює ця схема: короткострокова пауза для створення картини миру, за якою війна продовжується.

Якщо погодитися на таку логіку, наступним кроком можуть стати «новорічні» чи «різдвяні» перемир'я за кремлівським календарем. Це не має нічого спільного зі справжнім мирним процесом. Реальне припинення вогню не може бути ситуативним, символічним або залежним від дати, яку обирає Москва. Якщо Росія справді готова зупинити війну, така готовність має бути повною, постійною та безумовною, а не перетворюватися на політичний перформанс для міжнародних медіа.

Для України в цій ситуації важливо не лише реагувати, а й правильно використати момент. Київ має публічно наголошувати на підтримці будь-яких реальних мирних ініціатив, але не готовий грати роль статиста у чужих геополітичних переговорах. Жодні домовленості не можуть обговорюватися без прямої участі української сторони, адже мова йде про суб'єктність України у війні, яку вона веде за власне існування.