Державний секретар США Марко Рубіо 6 травня офіційно оголосив про завершення масштабної операції Epic Fury проти Ірану. Ця кампанія, що тривала кілька місяців, стала однією з найбільш технологічних військових операцій сучасності, де Вашингтон задіяв майже весь спектр своїх можливостей — від авіаносних груп до високоточних бомб.

Американська авіація знищувала склади, командні пункти та ракетні комплекси, використовуючи протибункерні бомби для ураження підземної інфраструктури. США мали абсолютну перевагу в повітрі, що дозволяло завдавати ударів практично безкарно. У Вашингтоні заявили, що основні цілі кампанії досягнуто, і тепер країна переходить до дипломатичного етапу.

Однак фактична картина виявилася складнішою. Іран уникнув класичного сценарію прямої війни, зробивши ставку на розгалужену мережу проксі-сил, мобільні пускові установки та децентралізоване командування. Значна частина об'єктів була захована під землею або розосереджена по всій країні, що унеможливило їх повне знищення з повітря.

Ключовою проблемою для США стала неможливість перетворити військову перевагу на політичний результат без втягування в довготривалу війну. Для остаточного розгрому Тегерану Вашингтону, ймовірно, знадобилася б масштабна сухопутна операція або роки постійної кампанії з величезними витратами та ризиком повномасштабного конфлікту в регіоні.

На внутрішньополітичному рівні Білий дім також зіткнувся з обмеженнями. Американське суспільство, пам'ятаючи про Ірак та Афганістан, залишається чутливим до перспективи нової великої війни на Близькому Сході. Саме тому обрано модель «контрольованого тиску» замість безкінечної кампанії.

Операція Epic Fury вкотре показала, що навіть абсолютне домінування в повітрі не гарантує швидкої перемоги над противником, який робить ставку на виснаження та асиметричну війну. Технологічна перевага не змогла зламати систему, побудовану Іраном роками.