Майже третина дітей у світі приходять до школи, не знаючи, як фізично користуватися книжкою. Вони намагаються свайпати сторінки, чекати анімації або збільшити текст двома пальцями, розчаровуючись у мовчазному об'єкті. Ця проблема, спочатку помічена у Великій Британії, вже стає актуальною і для українських вчителів, які змушені пояснювати дітям, як гортати сторінки та в який бік це робити.

Справа не лише у незручності, а у глибших змінах мозку. Нейронаука стверджує, що глибоке читання з паперу формує нейронні мережі для концентрації, аналітичного мислення та емпатії. Натомість екранне споживання контенту тренує поверхневий режим: швидкий сканінг та пошук інформації. Якщо дитина з раннього віку формує виключно другий тип навичок, їй набагато складніше перемикатися на тривалу роботу з текстом.

Фото до матеріалу: Чому третина дітей не вміє тримати книжку: виклики цифрової епохи для українських школярів

Важливим фактором є й те, що читання на екрані стає «невидимим». Діти бачать батьків із телефонами, але не розрізняють, чи ті гортають стрічку, чи читають статтю. Оскільки діти наслідують те, що бачать, відсутність видимого прикладу дорослого, який читає паперову книгу, знижує бажання дітей робити те саме. Майже кожна п'ята дитина зазначає, що читала б більше, якби бачила, як читають їхні батьки.

В умовах війни в Україні, коли багато родин втратили звичне середовище, екран став зручним якорем, що полегшує побут. Однак саме в цей час відновлення культури читання стає частиною ширшого процесу відбудови суспільства. Книжка вчить чекати, терпіти паузи та занурюватися в думку, що є критично важливою навичкою в світі, де алгоритми пропонують все і одразу.

Експерти пропонують не забороняти екрани, а робити книжки привабливими через маркетинг та особистість автора. Приклади з Великої Британії, де автори перетворюються на рок-зірок, а графічні романи стають популярними, свідчать, що діти готові до книг. Головне — дати їм вибір і показати, що читання це спільнота, а не нудне зобов'язання.