26 квітня ми звикли згадувати Чорнобиль як історичну дату, як символ минулого. Але катастрофа не стала минулим ні в 1986 році, ні після спорудження нової захисної споруди. Російське вторгнення знову перетворило зону відчуження на місце активного ризику, а екологічні наслідки вимірюються не роками, а тисячоліттями.

Вибух на четвертому енергоблоці 26 квітня 1986 року викинув у повітря щонайменше 6 тонн ядерного палива. Радіоактивний шлейф поширився на Білорусь, Скандинавію та Центральну Європу, забруднюючи близько 150 тисяч квадратних кілометрів лісів, річок та сільськогосподарських земель.

Першими жертвами стали люди, які опинилися перед небезпекою без розуміння її масштабу. За перші дні та місяці загинуло 30 осіб, а 237 випадків гострої променевої хвороби. Евакуацію Прип'яті, де жило майже 50 тисяч людей, провели лише за півтори доби після вибуху.

Сьогодні зона відчуження є неоднозначним місцем. Радіаційний фон у «рудому лісі» досі в сотні разів перевищує норму, але відсутність людей дозволила відновитися популяціям вовків, рисей та зубрів. Водночас дослідження фіксують підвищені рівні мутацій та порушення репродуктивної функції у тварин.

У лютому–березні 2022 року російські війська захопили майданчик ЧАЕС, де зберігалося понад 22 тисячі відпрацьованих паливних збірок. Окупація супроводжувалася обстрілами та втратою електроживлення. Новий етап розпочався 14 лютого 2025 року після удару дрона по захисній арці над саркофагом.

У захисній арці з'явився отвір площею близько 15 квадратних метрів, а також зафіксували дефекти обшивки. Це означає, що конфайнмент гірше ізолює внутрішній простір і ускладнює контрольований демонтаж. Найгірший сценарій — не нова катастрофа масштабу 1986 року, а локальна аварійна подія та зрив відновлювальних робіт.

Чорнобиль зруйнував монополію радянської держави на офіційну правду, породивши екологічний протест та вимогу до плюралізму. Катастрофа сформувала культуру громадського нагляду за енергетичною політикою та стала критерієм відповідальності в дискусіях про нові атомні проєкти.

Сьогодні суспільство платить за атомну енергетику не лише під час будівництва, а десятиліттями. 68% українців вважають, що нові енергоблоки слід будувати лише після завершення війни, а 90% погоджуються, що відновлювана енергетика може замістити частину потужностей АЕС.