Чотири роки тому, 24 лютого 2022 року, російський президент Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення, сподіваючись на швидке падіння Києва та зникнення суверенної України. Він помилився. Україна стоїть, її прапор хвилюється над столицею, а армія продовжує битися за кожний метр землі.

Ціна цієї боротьби була жахливою: десятки тисяч загиблих військових, тисячі цивільних жертв, мільйони переміщених людей та міста, зруйновані до фундаменту. Зараз близько 18 відсотків території країни перебувають під окупацією російських загарбників.

Президент Володимир Зеленський став символом стійкості та лідером, який згуртував націю. Збройні сили тримають лінію проти чисельного противника, а громадяни продовжують жити та працювати навіть під час блекаутів та повітряних тривог.

Хоча допомога Заходу є критично важливою, підхід президента США Дональда Трампа створює невизначеність. Натомість Європа, Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща та інші країни наповнюють цю прогалину, демонструючи солідарність з Україною.

Росія платить за свої амбіції високу ціну: сотні тисяч поранених та загиблих солдатів, економіка, що тримається на санкціях, та міжнародна ізоляція. Москва тепер залежить від Китаю, Північної Кореї та Ірану для виживання.

Діалоги про мир без реального тиску є порожніми. Путін не піде на переговори добросовісно, оскільки він цінує лише силу. Будь-які поступки лише заохочують агресію, тому Захід повинен посилити санкції та збільшити військову допомогу.

Це не просто сусідський конфлікт, а боротьба між авторитаризмом та свободою, яка загрожує всій Європі. Чотири роки тому Путін намагався стерти Україну з мапи, але лише зміцнив націю. Тепер час діяти рішуче, щоб гарантувати майбутнє демократичної України.