Замість обіцяної перемоги та нового світового порядку, війна США з Іраном переросла в те, що експерти називають «принизливою стратегічною поразкою». Коли Дональд Трамп вирішив завдати удару по Тегерану, він рахувався на швидку перемогу, але через шість тижнів реальність виявилася набагато похмурішою. Як зазначають аналітики, президент вплутався в бій без підтримки Конгресу, чіткого плану та схвалення союзників, що призвело до серйозних наслідків для Америки.

Першим і найболючішим ударом стала світова економіка. Іран перетворив Ормузьку протоку на головну зброю, зачинивши пастку для світової торгівлі. Війна показала, що для паралічу економіки не потрібні авіаносці, а достатньо рою дронів і ракет. Тепер Тегеран диктує умови проходження суден, а США фактично розписалися у нездатності очолити коаліцію для розблокування критичної артерії.

Другим ударом став раптове виснаження американських арсеналів. Сучасна війна на виснаження виявилася вкрай дорогою навіть для наддержави. За півтора місяці Пентагон спалив понад чверть світового запасу ракет Tomahawk, витрачаючи мільйони доларів на збивання копійчастих безпілотників. Тепер Сполученим Штатам доведеться роками відновлювати склади, залишаючи важливі регіони без прикриття.

Третьою жертвою стали стійкі багаторічні союзи. Трамп довго нехтував інтересами партнерів, і у критичний момент Японія, Австралія, Канада та Європа відмовилися вплутуватися в авантюру. Навіть арабські монархії, які роками ворогували з Іраном, тепер дивляться на Вашингтон із підозрою, побоюючись, що Білий дім може розв'язати хаос у їхніх регіонах, а потім раптово оголосити перемир'я.

Четвертим ударом стала втрата морального авторитету. Погрози знищити «іранську цивілізацію» та кровожерливі заяви міністра оборони шокували світову спільноту. Такі підходи межують із військовими злочинами та руйнують образ Америки як лідера вільного світу. Поки Білий дім намагається видати хитке перемир'я за успіх, головними бенефіціарами стають Москва та Пекін.

Слабка, імпульсивна та самотня Америка — це саме те, про що мріють авторитарні лідери. NYT підбиває гіркий підсумок: можна не любити іранський режим, але не можна бажати провалу своєї країни. Щоб мінімізувати збитки, президенту час визнати, що тактика «самотнього рейнджера» провалилася, і почати відновлювати те, що було зруйновано за ці шалені тижні.