Фраза «вимога ЄС» перетворилася в Україні на зручний інструмент, яким влада відкриває двері для будь-якого, навіть найбільш непопулярного рішення. Проте за фасадом європейських прапорів часто ховаються сумнівні управлінські кроки, за які Брюссель не несе прямої відповідальності. На цю небезпечну тенденцію звернув увагу громадський діяч та експерт Андрій Павловський у своєму дописі у Facebook.

Він наголошує, що Євросоюз дійсно вимагає реформ, але те, яким саме шляхом вони здійснюються в українських реаліях — це виключна відповідальність Києва, а не закордонних партнерів. Сьогодні під гаслом наближення до європейських стандартів українцям презентують низку ініціатив, які викликають гостру дискусію в суспільстві.

Наприклад, атака на незалежні медіа йшла під прапором вимог ЄС, хоча насправді йшлося про посилення внутрішнього контролю. Павловський задається питанням: чи справді Брюссель знищує безкоштовну освіту та медицину, чи це лише зручне прикриття для скорочення мережі шкіл та лікарень? Зокрема, критикується стан Нової української школи, де діти часто втрачають базові навички, а також жорсткі стандарти госпіталізації.

Перелік нововведень, що подаються під «європейським соусом», постійно розширюється. Нещодавно стало відомо, що Міністерство розвитку громад анонсувало появу в Україні платних доріг, знову ж таки — посилаючись на вимоги партнерів. Проте експерт нагадує про інший бік медалі — досвід самих європейських країн, які стикаються із серйозними проблемами через квоти на прийом біженців та радикалізацію певних районів.

Прикладом захисту національних інтересів він називає позицію угорських політиків, зокрема Петера Мадяра, який відкрито виступає проти нав'язаних ззовні міграційних правил. «Ви вважаєте, що ЄС видав Стандарти для госпіталізації, щоб хворого встигли завезти в лікарню перед моргом?» — іронічно, але гірко підсумовує автор, закликаючи не перекладати відповідальність за внутрішні провали на міжнародні інституції.

Відсутність якісних реформ у судах, що дозволяє виходити на свободу корупціонерам, та легалізація подвійного громадянства для олігархів — це ті питання, відповіді на які громадянам варто шукати не в Брюсселі, а в кабінетах українських чиновників. Громадськість має розуміти, що реальні зміни можливі лише через внутрішню політику, а не через посилання на зовнішні стандарти.