Чи справді великий поет Данте Аліг'єрі зраджував свою дружину, присвятивши все життя іншій жінці, яку бачив лише двічі? Історик Олег Зарічняк розвінчує популярний міф про зраду, пояснюючи, що у Середньовіччі кохання та шлюб майже ніколи не перетиналися. Для Данте його союз із Джеммою Донаті був результатом домовленості між батьками, тоді як справжнім об'єктом його почуттів стала Беатріче.

У житті автора «Божественної комедії» було лише дві жінки, наголошує історик. Це Беатріче, яку поет зустрів у дитинстві та знову в дорослому віці, коли обидва вже були одружені, та Джемма Донаті, з якою він прожив життя, виховавши трьох-чотирьох дітей. Втім, усю свою творчість Данте присвятив не дружині, з якою жив і виховував дітей, а дівчині, з якою його поєднували лише кілька миттєвих зустрічей.

Справа в тому, що у ті часи існував концепт куртуазного кохання, коли чоловік обирає собі недосяжний ідеал і присвячує себе служінню йому. Данте закохався з першого погляду у віці дев'яти років, і цей образ згодом перетворився на символ божественної любові. Саме Беатріче зустрічає поета у «Раю» його найвідомішого твору, де вона постає як провідниця до духовного очищення.

Про саму Беатріче відомо небагато, і деякі вчені навіть ставлять під сумнів її реальне існування. Однак традиційна версія, яку описував Джованні Боккаччо, стверджує, що вона була донькою заможного флорентійця Фолько Портінарі. Її образ у творчості Данте поступово перестав бути образом реальної жінки, перетворившись на філософську концепцію після її ранньої смерті у 24 роки.

Щодо законної дружини, то її образ дуже точно передала Леся Українка у вірші «Забута тінь», де йдеться про жінку, яка розділила з Данте і радість, і горе, доки вигнання не розлучило їх. Дослідники підкреслюють, що ідеалізація Беатріче вплинула на всю європейську традицію любовної поезії, перетворивши особисте почуття на елемент розвитку літературної культури Середньовіччя.