Студентка факультету політології з німецького Геттінгена Дар'я Щербаченко у новій поетичній збірці підняла гостру тему морального вибору та відповідальності перед обличчям історії. Її вірш, опублікований у березневому номері «Української літературної газети», сповнений глибоких філософських запитань про те, до кого ми звертаємося в найважчі часи.

Авторка малює паралельний світ, де зникають межі між «я» і «ти», а совість стає рідкісним ресурсом. У тексті звучить тривожний мотив Гоббсівського світу, де виживає лише лицемірство, проте поетеса наполегливо запевняє, що любить добро і ненавидить зло, навіть якщо реальність часто суперечить цим принципам.

Особливу увагу приділено критиці політичних ілюзій та сліпого підкорення. Щербаченко з болем описує ситуацію, коли люди навколішки вклоняються перед відкритими шляхами, не розуміючи, що їхніми руками керують інші сили. Це викликає глибоке обурення та питання до самого Бога про те, чому так відбувається.

Вірш також містить інтимні роздуми про родину, любов та втрату. Авторка порівнює почуття з бурштиновими озерами та скелями, де кожен може потонути в глибині переживань. Ці образи контрастують з жорстокістю зовнішнього світу, створюючи напругу між особистим щастям і загальною долею.

Фінальна частина твору звучить як застереження: не всі ми здатні витримати напругу боротьби за країну, але саме ця боротьба визначає нашу сутність. Поетеса закликає не втрачати пам'ять і не дозволяти ілюзіям знищити справжні цінності, залишаючись вірними собі навіть у найтемніші часи.