Нове теоретичне дослідження, опубліковане в авторитетному журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society, змінило уявлення про можливість існування гігантських конструкцій навколо зірок. Вчені з Університету Глазго довели, що зоряні двигуни та бульбашки Дайсона можуть бути гравітаційно стабільними без необхідності постійного активного керування.

Дослідження, яке виконав Колін МакІннес, зосередилося на аналізі довготривалої стабільності таких об'єктів, як гігантські відбивні диски та рої світловідбивачів. Раніше вважалося, що для утримання таких мегаструктур потрібне безперервне коригування положення, що робило їх існування малоймовірним для цивілізацій, що прагнуть до міжзоряних подорожей або тераформування.

Ключовим відкриттям стало те, що розподіл маси відіграє вирішальну роль. Для зоряних двигунів модель показала: диск із рівномірною масою нестабільний, але конфігурація з масивним зовнішнім кільцем, подібна до бубна, забезпечує пасивну стабільність. Це означає, що тиск зоряного світла не лише створює тягу, а й допомагає утримувати систему в рівновазі.

Щодо бульбашок Дайсона, то дослідник розглянув щільні рої легких відбивачів, які не створюють власного гравітаційного поля. За таких умов елементи рою здатні самоорганізовуватися в стабільні конфігурації. Пасивна стабільність є критично важливою для об'єктів, які мають існувати надзвичайно довго, оскільки вона усуває потребу в енергозатратному контролі.

Отримані результати мають пряме значення для пошуку позаземного розуму (SETI). Розуміння того, які стабільні конфігурації можливі в принципі, дозволяє астрономам точніше прогнозувати, які саме астрономічні сигнатури слід шукати в космосі. Робота МакІннеса зміцнює ідею, що навіть надзвичайно масштабні інженерні проєкти можуть узгоджуватися з відомими законами фізики.

Ця теорія відкриває нові горизонти для наукової фантастики та реальних астрофізичних досліджень, підтверджуючи, що інопланетні цивілізації могли б реалізувати масштабні проєкти, використовуючи лише природні фізичні сили.