13 листопада у світі відзначають Міжнародний день незрячих, присвячений підвищенню поінформованості про проблеми людей із порушеннями зору. Ми поспілкувалися з Вікторією Шевчук, гідесою Музею в темряві «Третя після опівночі», щоб дізнатися, наскільки українське суспільство є толерантним та чи дійсно незрячі мають загострений слух.

Вікторія зазначає, що перші роки роботи в музеї відвідувачі мало знали про незрячих людей. Сьогодні ситуація змінилася: люди стали більш обізнаними та краще розуміють потреби інвалідів. З часів АТО ставлення до людей з інвалідністю стало уважнішим, хоча неприємні ситуації трапляються досі. Раніше на зупинках можна було почути відповіді «жовта» або «залізна» на запитання про маршрутку, тоді як зараз люди самі пропонують допомогу та інструктаж.

Громадський простір столиці поступово стає доступнішим, хоча дотримання норм ДБН залишається проблемним. Наприклад, на станціях метро «Шулявська», «Сирець», «Святошин» та «Лук'янівська» правильно покладена тактильна плитка та розміщені мнемосхеми. Проте часто роблять лише формально, наклеюючи жовту смужку на будь-які двері чи стіни, не враховуючи контрастність, що є критично важливим для людей з погіршеним зором.

Київ має улюблені місця для незрячих, зокрема Контрактову та Поштову площі, а також Хрещатик, коли ним не їздять машини. Серед закладів найбільше подобається кафе «Мусафір». Вікторія навчалася у школі для слабозорих, а потім вступила до звичайного університету, де зіткнулася з труднощами адаптації, зокрема через відсутність ліфта та необхідність підказок одногрупників.

Попри труднощі, Вікторія здобула ступінь магістра та працює вчителькою початкових класів і практичним психологом. Навіть після операції, коли зір погіршився, їй вдалося скласти іспит завдяки підтримці викладачів та власній наполегливості. Після захисту магістерської вона реалізувала мрію про екстремальне дозвілля, підкоривши Говерлу та літаючи над морем з парашутом.

Влаштуватися на роботу незрячій людині в Україні досить складно, особливо в регіонах. У 2010 році Вікторія зіткнулася з відмовою, коли взяла направлення на роботу в садочок, але вакансія була зайнята. Сьогодні ситуація краща, але суспільство все ще потребує часу, щоб стати відкритішим. Вікторія викладає домоведення, бісероплетіння та шрифт Брайля, а також орієнтування.

Музей в темряві — це унікальний проєкт, який допомагає людям відчути світ без візуальної інформації. Під час екскурсій гості реагують по-різному: хтось тривожиться, а хтось активно досліджує простір. Якщо людині стає страшно, гідес одразу виводить її на світло. Головна мета музею — показати світ очима незрячих та зняти бар'єри страху.

Найпоширенішим стереотипом є думка, що незрячі погано чути або розуміти. Вікторія пояснює, що це не так, хоча при погіршенні зору слух дійсно може загострюватися через компенсаційні механізми. Шрифт Брайля залишається корисним інструментом для розвитку правопису та незалежності, хоча його вивчення для дорослих є складним завданням.

Незрячі користуються смартфонами за допомогою програм екранного доступу, які перетворюють текст на мову. Проте багато сайтів не відповідають стандартам доступності, що ускладнює навігацію. Вікторія наполягає на тому, що ідеальне суспільство будується на взаємоповазі та реальному доступному середовищі, а не лише на паперових нормах.