До 24 лютого 2022 року в німецькому суспільстві та політиці радянські жертви Другої світової війни помилково ототожнювалися майже повністю виключно з Росією. Про це в інтерв'ю Укрінформу зазначила доцентка кафедри історії Східної та Центрально-Східної Європи Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана Франциска Девіс. Вона наголосила, що Україна та Білорусь, які стали головними аренами нацистської війни та Голокосту, тривалий час були витіснені на периферію німецької культури пам'яті.

Історикиня пояснила, що до втручання Росії в Україну існувала абсурдна ситуація, коли відмову від постачання зброї обґрунтовували особливою відповідальністю перед Росією через уроки Другої світової. За її словами, легітимізувати це саме через відповідальність перед Росією означає доводити уроки війни до абсурду, ігноруючи реальний масштаб трагедії в інших країнах.

Франциска Девіс зазначила, що така хибна інтерпретація пов'язана не лише з помилками в історичній пам'яті, а й із глибшою «колоніальною співучастю». Традиція спільних імперських дій Німеччини та Росії за рахунок країн Центральної та Східної Європи сягає поділів Речі Посполитої в XVIII столітті і досягла кривавої кульмінації у пакті Гітлера-Сталіна 1939 року.

Для Польщі, наприклад, досвід окупації двома тоталітарними режимами є центральним для розуміння війни, тоді як у Німеччині цей вимір досі відіграє порівняно незначну роль. Хоча усвідомлення того, що Україна була головною ареною подій і жертвою, зростає, старе мислення ще не зникло повністю.

Ці слова прозвучали на тлі подій у Берліні, де пройшла українська хода з метою вшанування пам'яті українських жертв війни та вимоги до Бундестагу створити окреме місце пам'яті. Історикиня нагадала, що Україна була жертвою не лише Німеччини, а й Радянського Союзу, і це має бути відображено в сучасній політиці пам'яті.