Харків накопичив рекордну заборгованість за енергоносії, яка сягає майже чверті всього боргу України. Місто продовжує практику «безкоштовного» транспорту та опалення, що створює загрозу стабільності всієї енергосистеми держави. Експерти попереджають, що без структурних змін ця модель може призвести до повного колапсу комунальних послуг.

Загальний борг споживачів Харкова перевищує 44 мільярди гривень, або близько одного мільярда доларів США. Тенденція лише зростає, оскільки ланцюг неплатежів включає теплопостачання, газ, електроенергію та воду. Ці рішення фінансуються не з міського бюджету, а за рахунок боргів, які накопичуються в енергосистемі країни.

Історія цієї проблеми сягає часів міського голови Геннадія Кернеса, але модель лише зміцнилася за каденції Ігоря Терехова. Експерти називають це «комунальним соціалізмом», де політичні рішення перетворюються на фінансову піраміду національного масштабу. Попри прифронтове становище, місто демонструє унікальну модель безкоштовного громадського транспорту.

Станом на кінець березня 2026 року підприємства теплокомуненерго області заборгували за газ 27,3 мільярда гривень. Це майже чверть газового боргу всієї країни. Найбільшу частку становлять борги перед «Нафтогазом» та його трейдинговими компаніями, які сформувалися роками.

Борги населення за тепло та гарячу воду становлять 9,44 мільярда гривень, а за воду — ще 1,9 мільярда. Комунальні підприємства також накопичили значні суми за електроенергію, з яких найбільшу частку сформував «Харківводоканал». Усе це створює замкнене коло взаємної заборгованості між усіма ланками системи.

Політики та енергетики стверджують, що накопичення боргів є результатом свідомої політики, а не економічної необережності. Згадуються випадки, коли міський голова вимагав не відключати електротранспорт, навіть якщо це порушувало правила. Такий популізм, за словами колег з інших міст, є винятковим для України.

Накопичення боргів на тлі постійних атак на енергетичну інфраструктуру створює прямий ризик для безпеки. Якщо буде введено жорсткий санатор, це може призвести до зупинки всіх комунальних підприємств, відмови у виплаті зарплат та припиненні постачання тепла та світла мешканцям.

Контроль за ситуацією формально покладається на регуляторні органи, але на практиці рішення приймає Офіс президента. Відсутність перевірок та рішень призводить до бездіяльності, і проблема залишається невирішеною роками. Без прямої команди з Банкової ніхто не готовий порушити це замкнене коло.

Довгострокова перспектива такої політики виглядає невтішно. Комунальна економіка не може працювати роками в кредит, і борги вже перетворилися на системний ризик. Питання буде не в тарифах, а в тому, чи збережуться взагалі базові послуги в місті.