Перші сто днів роботи Кирила Буданова на посаді очільника Офісу президента пройшли під знаком публічних оцінок його стилю керівництва, але за кадровими змінами легко загубити головне: чи змінилися правила гри в найближчому оточенні президента. Аналіз офіційних даних показує, що, хоча прізвища в списках радників змінилися, ключові проблеми системи — нечіткі правила та відсутність парламентського контролю — залишаються незмінними.

Станом на сьогодні безпосередньо в команді Володимира Зеленського працюють 15 осіб, серед яких значно розширився список позаштатних радників. До колишніх членів уряду Олександра Камишина, Оксани Маркарової та Олександра Кубракова доєдналася колишня віцепрем'єр-міністерка Канади Христя Фріланд. Натомість з переліку виключили Ендрю Мака, який відповідав за комунікацію з Вашингтоном, а його звільнення відбулося без вказання конкретних причин.

Команда самого керівника Офісу президента Кирила Буданова також зазнала суттєвого оновлення. Замість чотирьох радниць Андрія Єрмака тепер залишилося лише двоє, а їхні прізвища майже відсутні в відкритих джерелах. Новим першим заступником став Сергій Кислиця, а команду поповнили Ірина Верещук та Віктор Микита. Зникли зі списку такі фігури, як Ростислав Шурма, Микола Точицький та Олексій Кулеба, який перейшов на посаду віцепрем'єра.

Варто відзначити, що нинішній склад радників відрізняється від попереднього тим, що містить людей з верифікованими біографіями та реальним досвідом у державному управлінні. Наприклад, заступник Павло Паліса відслужив у Збройних Силах понад двадцять років. Проте, незважаючи на кадрову ротацію, інститут радників продовжує виконувати роль «сірої зони», де рішення формуються без чіткої підзвітності та розмитою відповідальністю.

Фактично Офіс президента дедалі більше нагадує кадрове агентство для всієї вертикалі виконавчої влади, де формуються кар'єрні траєкторії чиновників. Попри спроби залучити експертів з міжнародної політики, без чіткого нормативного врегулювання статусу радників та прозорих процедур призначення будь-які оновлення залишаються лише косметичними змінами, що не вирішують системних проблем прозорості влади.