Третю добу поспіль в Україні на різних майданчиках, від ЗМІ до постів у соцмережах, аналізують дійство, яке в Росії називають «парадом перемоги». Власне, про якусь «перемогу» в багаторічній війні проти України оголосив у своїй безбарвній 8-хвилинній промові російський диктатор Володимир Путін. Висновки ж українців та західних спікерів незалежно від кута зору кожного, хто їх робив, у цілому однозначні.

Реклама Зауважується: парад демонструє не військову міць Кремля, а рівно протилежне — Кремль опинився в ізоляції і не впевнений у своєму майбутньому. Тож замість демонстрації сили парад у Москві явив слабкість. Видовище іменують пропагандистським, але пропаганда виявилася нікчемною.

Сам Путін виглядає старим, слабким, невпевненим у собі й впевнено втрачає популярність, яка донедавна підкріплювалася могутністю саме цього параду. Внутрішня російська аудиторія жодних незручностей не відчула Від 1965-того року дійство символізувало, що російська армія — «несокрушимая і легендарная, в боях познавшая радость побед»: такі слова звучать у пісні, написаній ще 1943-го року поетом Осипом Количевим та покладеним на музику Олександром Александровим. Там же є ще таке самовизначення: всеми любимая родная армия.

Виглядає, як пишуть і говорять сторонні спостерігачі за російським «військовим парадом номер один», улюблена армія вже не тішить легендарними перемогами. Та й дійство куце, не відповідає амбіціям її верховного головнокомандувача. І хоча навіть скорочену, бюджетну версію параду зовнішні спостерігачі називають, водночас, явищем ганебним та стратегічним, всередині Росії цього не помітили й не відчули.

Ганьба ж, приниження — це те, що за визначенням має завдати відчутного ефекту, деморалізувати ворога. Змусити не бити у відповідь із ентузіазмом, котрий властивий глибоко ображеним і насправді лише підсилює ганьбу та приниження, а робити висновки й міркувати, як би надалі не зганьбитися в чужих очах. Тим часом, внутрішня російська аудиторія жодних незручностей не відчула й образливий плювок рукавом не витерла.

Справа в тому, що парад 9 травня вже давненько трансформувався в дійство не військове, мілітарне, покликане демонструвати силу й міць, а питомо сакральне. Навіть не наближене до релігійного — безпосередньо релігійне. Реклама: Проведені мною далі паралелі можуть не всім сподобатися.

Тим не менше, пропоную подумати і усвідомити їхню логічність. Росія не може інакше. Щонайменше, від кінця 1917 року, коли там стався більшовицький переворот, російська влада, якою б не була, сакралізує диктатуру і все, пов’язане з нею.

Ось ще одна мета створеної тоді ж Червоної Армії, так само зафіксована в пісенному рядку: «Церкви и тюрьмы сравняем с землёй». Російський більшовизм прирівняв Божий храм до місця позбавлення волі. Руйнуючи церкви, тюрми й концентраційні табори розбудовував.

Паралельно створюючи нову релігію з властивими для будь-якої релігії культами. Вона називалася «ленінізм», і військовий парад на Червоній площі неодмінно проходив — та й досі проходить! — повз мавзолей із мумією Леніна.

Це — поклоніння святим мощам, не інакше. Є чимало історій, коли в часи гоніння на релігію, так званий опіум для народу, українці робили собі саморобні каплички, виділяючи для розмови з Богом куточок скромної оселі. Подібне ставлення до релігійних ритуалів притаманне всім народам, чиї релігії заборонялися, а сакральні культи — переслідувалися.

Переслідування за релігійними ознаками не є прийнятним. Але є виняток: спільноти, організовані харизматичними лідерами за принципом тоталітарної секти. І тут ми повертаємося до російських реалій та російського «параду победы». Він і все пов’язане з ним лишилися в Росії нинішній чи не єдиним не церковним, світським, хоча й не цивільним обрядом. Не дарма саме в Росії виник термін «победобесие».

Його авторство приписують протоієрею з Санкт-Петербурга Григорію Митрофанову, котрий ще 2025-го року визначив цей парад як аналог релігійного культу. Причина: Радянський Союз, котрий 1939 року спільно з нацистською Німеччиною розв’язав Другу світову війну, вже два роки потому перетворився на жертву віроломної агресії - знову «ламання віри», — й згодом цілком легітимно проголосив себе не одним із, а єдиним переможцем Гітлера й нацизму.

Оскільки саме нацизм став чи не найважчим політичним злочином ХХ століття, Росія путінська успадкувала цю єдину російську перемогу над Злом. Причому єдину як у минулому, так і попередніх століттях. Реклама: Це релігія навиворіт. Одна справа — відправляти заборонений культ у будь-якому на позір не надто затишному форматі й перетворювати його на святкове дійство.

І зовсім інша — пишатися відвертою жалюгідністю, ницістю, злиденністю тілесною, духовною, світоглядною. Російський парад 9 травня — навіть не спроба, а правдиве перетворення психології маніяка на легітимне релігійне дійство. Це все одно, що робити культ із серійних злочинів подружжя Нокс, як це показано в фільмі Природжені вбивці.

До речі, не вигадані сценаристами, а цілком собі реальні історії сприйняття маніяків як святих та поклоніння їм мають місце. Та зафіксовані в протоколах кримінальних справ. Тож не ми з вами винні в тому, що в Росії навіть релігію та релігійне перевертають із ніг на голову.

Відмова від параду похитне віру сотень мільйонів росіян у свого нового Бога. Саме тому вони вітатимуть будь-який, навіть найганебніший парад. Важливо не те, як він виглядає - вважить факт його ритуального проведення.