У Івано-Франківську спалахнув гострий конфлікт навколо доступності житла: мешканці будинку на вулиці Івана Мирона, 1а виступили проти встановлення пандуса для дитини з інвалідністю. Ситуація, яку описав заступник міського голови Михайло Смушак, є яскравим прикладом протистояння між базовими правами людей з обмеженими можливостями та егоїстичними інтересами сусідів.

Дитина з фізичними вадами не може самостійно вийти з дому без спеціально обладнаного в'їзду, який відповідає всім будівельним нормам. Попри очевидну необхідність, частина мешканців заблокувала роботи, висунувши формальні заперечення щодо довжини конструкції, її зовнішнього вигляду та пропонуючи встановити електричний підйомник. Однак такі альтернативи суперечать технічним вимогам та не гарантують безпеку, особливо в умовах нестабільного енергопостачання.

Проблема виходить далеко за межі конкретного будинку. Багато людей досі сприймають інклюзивність не як обов'язок цивілізованого суспільства, а як зайву незручність. Це ж саме ставлення спостерігається й щодо пониження тротуарів, тактильної плитки чи інших елементів доступного середовища, тоді як власники квартир вимагають ідеального благоустрою саме під своїми під'їздами.

Доступність — це не примха окремих осіб, а фундаментальна потреба для дітей з народження, батьків з колясками, людей похилого віку та, що особливо важливо зараз, для наших військових, які повертаються з фронту з пораненнями та ампутаціями. Можливість просто вийти на вулицю чи потрапити в під'їзд для них є критичною частиною повернення до цивільного життя.

Вирішення цієї ситуації має стати тестом на відповідальність громади та влади перед людьми з інвалідністю. Це питання починається з елементарної людської порядності. Суспільство, яке справді прагне жити в європейській країні, має усвідомити, що створення доступного середовища — це мінімум, який ми зобов'язані робити для своїх громадян.