5 квітня 1710 року в екзилі, біля міста Бендери, український гетьман Пилип Орлик ухвалив історичний документ, який фактично став основою сучасної Конституції України. Цей збірник законів, відомий як «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького», вважається дослідниками одним із перших у світі демократичних актів, що випередив свій час на століття.

Пилип Орлик народився у 1672 році в селі Косуті на території сучасної Білорусі, здобув освіту в Києво-Могилянській академії та швидко зробив карколомну кар'єру, ставши головним писарем ще у 20 років. Він був найяскравішим прихильником Івана Мазепи, а після його смерті на козацькій раді 5 квітня 1710 року був обраний новим гетьманом саме в цей день, коли й було проголошено його конституційний документ.

Документ складався з шістнадцяти пунктів і чітко визначав межі козацької держави, вимагаючи повернення земель, окупованих Польщею та Московією, та звільнення всіх українських невільників. Орлик наголошував, що російські царі порушили договір 1654 року, наклавши на вільний народ невольниче ярмо, і проголошував необхідність очищення Дніпра та прикордонних земель від чужоземних залоги.

Внутрішній уклад держави мав ґрунтуватися на демократичних засадах: влада гетьмана обмежувалася радою, що збиралася тричі на рік, а фінансами керував окремий казначей, а не сам очільник. Старшина не мала права експлуатувати селян чи відбирати їхні землі, а податки розподілялися справедливо між усіма верствами населення, включаючи купців.

Цікаво, що Орлик використовував спеціальні цифрові шифри для таємного листування, а місту Києву відводилася особлива сакральна роль у функціонуванні козацької республіки. Хоча за життя гетьман не побачив реалізації своїх ідей, його конституція залишилася символом української державності та демократії, що випередила аналогічні європейські документи.

Сьогодні пам'ятники Пилипу Орлику та його конституції встановлені в Києві та Бендерах, нагадуючи про важливість цього історичного документа. Назви київських вулиць, таких як Рейтарська та Стрілецька, досі зберігають відлуння тих часів, коли на цих місцях розміщувалися московські залоги, про які писав гетьман.