Ліпка як терапія: історія українки, що творить глиною у Польщі

Олександра Базилевич мешкає в польському місті Седльце, де ліпка стала для неї більше ніж хобі. Для цієї журналістки робота з глиною справді є психотерапією під час війни. Коли вночі лунають відгуки ракет, торкання матеріалу допомагає відчувати спокій.

Жінка розповідає, що кожен виріб нагадує про рідну домівку. У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення вона виїхала з сином до сусіда. Тоді поляки допомагали автобусами та житлом. Зараз ситуація змінилася.

Сусіди стають вразливіші до російської пропаганди та ксенофобії. Біженці часто працюють на будівництві чи заводах, де зарплати не завжди відповідають їхньому рівню. Жінка працює в галузі кераміки, хоча деякі роки займалася виробництвом ящиків.

Вона мріє відкрити власну майстерню. Але фінанси це велика проблема. Щомісяця треба платити за житло, яке іноді коштує багато.

Друзі-поляки не завжди розуміють її біль за Україну та історію. Вона пише, що навіть у важкий час в Україні є надія на світло. Брати на передовій надсилають світлини, вона плаче, але тримається.

Вона стверджує, що стійкість не народжується в комфорті. Вона вірить у перемогу. Тепер світла стає більше.

Глина вчиє душу. Українці мають чекати світла всередині. Світло росте надію на мир. Це її головна мета і шлях додому.