Сьогодні, 4 серпня, світ вшановує 170-ту річницю від дня народження Марії Заньковецької — легенди українського театру, чиє життя стало справжнім драматичним романом. Вона була королевою сцени, яка здобула серця мільйонів, але за цим блиском ховалася трагічна доля жінки, яка страждала через кохання та не могла втекти від свого тирана.

Народжена в селі Заньки на Чернігівщині, Марія мріяла про сцену, але батьки планували для неї лише шлюб. Перший чоловік, штабс-капітан Олексій Хлистов, обіцяв дозволити їй грати, але одразу після весілля забрав її до себе в Бендери, де вважав, що призначення жінки — бути лише господинею. Відрадою для неї стали лише аматорські виступи в військовій частині.

Саме там вона зустріла Миколу Садовського, який став не лише коханим, а й творчим партнером. Щоб Марія могла дебютувати в українському театрі, Садовський змусив чоловіка дати письмову розписку, оскільки жінки в Російській імперії не мали власних документів. Її дебют у ролі Наталки Полтавки став сенсацією, і Марія кинула все попереднє життя задля мрії.

Шлюб із Хлистовим розпався, і це коштувало Марії не лише свободи, а й можливості мати дітей через трагічний викидень. Батьки відцуралися «блудної дочки», але публіка обожнювала її. Вона відмовилася від запрошень імператорських театрів у Москві та Петербурзі, заявивши, що Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути.

Відносини з Миколою Садовським були бурхливими: він постійно зраджував, а вона терпіла, сивіла від горя, але знову поверталася до нього. Незважаючи на болісні інтриги, вона залишалася незмінною зіркою, яку обожнювали глядачі по всій Україні.

Марія Заньковецька не лише дарувала талант, а й підтримувала театр фінансово, позичаючи коштовності для гастролей. Вона стала першою народною артисткою УСРР, і її ім'ям названо київський театр. Життєвий шлях великої актриси завершився 4 жовтня 1934 року, залишивши після себе безмежну шану та пам'ять.