У ніч з 4 на 5 вересня 1943 року у Кремлі відбулася зустріч, яка змінила історію не лише Російської православної церкви, а й України. Саме тоді Йосип Сталін вирішив відродити РПЦ — але не як незалежну духовну силу, а як інструмент контролю та підкорення народів, зокрема українського.

До цієї ночі радянська влада понад два десятиліття безжально нищила православ'я. Храми закривали, святині руйнували, священнослужителів масово арештовували й відправляли до таборів, багато хто був розстріляний. Українські церкви — православні та греко-католицькі — зазнавали особливо жорстоких утисків, адже вони були носіями не лише віри, а й національної ідентичності.

У вересні 1943 року Червона армія здобувала стратегічні перемоги, але війна вимагала мобілізації всіх ресурсів, у тому числі духовних. Сталін зрозумів, що релігія може стати ефективним інструментом пропаганди. Відроджена церква повинна була піднімати моральний дух населення та солдатів, об'єднувати суспільство навколо влади та показати західним союзникам, що СРСР нібито поважає свободу віросповідання.

У ніч з 4 на 5 вересня 1943 року Сталін зустрівся з трьома митрополитами. На зустрічі були також В'ячеслав Молотов та представник НКГБ Георгій Карпов. Сталін вислухав пропозиції митрополитів про проведення Собору та відновлення патріаршества. Він погодився, але на умовах повного підпорядкування державі.

Вже тієї ночі було ухвалено рішення створити Раду у справах Російської православної церкви — орган, який мав контролювати всі дії духовенства. По суті, це була структура НКВС, замаскована під державний комітет. Всього через три дні, 8 вересня, у Москві відбувся Архиєрейський Собор, на якому митрополита Сергія обрали Патріархом Московським і всієї Русі.

Відроджена Сталіним структура не зникла з розпадом СРСР. Навпаки, вона зберегла імперську суть. Московський патріархат став важливим елементом політичного впливу Росії на сусідні держави, зокрема на Україну. В Україні довгі роки діяла Українська православна церква Московського патріархату — філія РПЦ, яка формально мала певну автономію, але фактично підпорядковувалася Москві.

Під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році ця залежність проявилася особливо яскраво. Патріарх Кирил відкрито благословив війну проти України, назвавши її «священною боротьбою», фактично ставши духовним рупором кремлівської агресії. Митрополит Онуфрій та більшість єпископів УПЦ МП у відповідь зайняли двозначну позицію — засуджуючи війну на словах, але уникаючи прямої критики Кирила та Москви.

Саме тому все більше громад по всій Україні виходять з-під влади Московського патріархату та приєднуються до Православної церкви України. Це не лише релігійний, а й національний визвольний рух. Сьогодні Московський патріархат в Україні — не релігійна організація у класичному розумінні, а ворожа структура, яка працює в інтересах країни-агресора.