«Попросив повідомити дружині, що 200-й»: історія бійця, який пережив два роки полону

Бійця 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Антона К. звільнили з російського полону 10 червня 2025 року після понад двох років ув'язнення. Військовий, який втратив око під час бою на Луганщині, пройшов крізь пекельні тюрми, колонії та системи катувань, щоб повернутися додому. Його історія — це свідчення не лише жорстокості ворога, а й стійкості українського солдата, який навіть у найгірших умовах думав про своїх рідних.

Антон К. потрапив у полон 30 березня 2023 року під час штурму біля Кремінної. Під час двохгодинного бою він отримав поранення голови та обох ніг, а також втратив зір на одному оці. Перед тим, як його взяли, він розбив радіостанцію і просив побратимів повідомити дружині, що він «200-й», щоб вона не думала, що він зник безвісти. Це була остання спроба зберегти гідність і надію для близьких.

У полоні Антон пройшов через череду місць ув'язнення: від підвалів у Червонопопівці до комендатури в Луганську, а потім до так званої «душогубки» в Краснодоні. Там його тримали в переповнених бараках, змушували працювати на будівництві та ставили жорстокі допити. Особливо страшними були процедури з використанням польових телефонів ТАП-57, які використовували як інструмент катування струмом.

Найдовше Антон провів у колонії №5 у Свердловську. Там він працював майже щодня, але знайшов підтримку серед інших в'язнів, які ділилися з ним ліками та перев'язували рани. Саме в цій колонії він дізнався, що його включають у список на обмін через тяжкість поранень та відсутність одного ока. Підготовка до повернення тривала місяцями, а шлях додому був небезпечним.

Повернувшись до України, Антон мав справу з новими викликами — відсутністю спеціалістів для складних реконструктивних операцій. Лікарі у Львові, Вінниці та Одесі відмовляли у лікуванні через брак ресурсів або відсутність необхідного обладнання. Лише після багатьох звернень йому вдалося знайти команду хірургів у Києві, яка зможе відновити його обличчя та встановити протез.

Попри складне лікування, Антон К. не планує залишати лави ЗСУ. Після проходження ВЛК він продовжує службу на Покровському напрямку, хоча його стан вимагає постійної уваги. Його випадок підкреслює системну проблему в Україні: відсутність чіткого маршруту для ветеранів зі складними комбінованими травмами, коли пацієнту доводиться самостійно шукати допомогу серед різних клінік.