6 травня минає рік від дня, коли не стало Валерія Шевчука — одного з найглибших українських інтелектуалів та представників покоління шістдесятників. Його пам'ять зберігають не лише як автора десятків творів, а й як людину з унікальним характером. Донька письменника, журналістка Юліана Шевчук, у розмові зі ЗМІ намагається відтворити приватний портрет батька, показавши його поза публічним образом.

Валерій Шевчук у повсякденному житті був увесь у літературі, вважав, що виконує певну «місію», і розділяв людей на тих, хто допомагає цій місії, і тих, хто заважає. Він категорично відмовлявся від новітніх технологій, користуючись лише кнопочним телефоном, і навіть не хотів чути про смартфони чи інтернет. Така відстороненість від цивілізації була для нього не дивацтвом, а рисою характеру.

Фото до матеріалу: Рік без Валерія Шевчука: донька розповідає про приватне життя письменника

У родині письменник був авторитарною фігурою, яка не визнавала інших думок. Він віддав доньку в музичну школу на бандуру, незважаючи на її бажання грати на фортепіано, і відправляв на літо до бабусі в Житомир, не допускаючи обговорень. Його принципи були залізобетонними, а злопам'ятність до критиків була відомою рисою.

Робочий день Валерія Шевчука був чітко структурованим: підйом о сьомій, сніданок, робота в кабінеті, кавопиття о десятій та денний сон о півдругої. Він жив за розкладом, але його робочий стіл завжди був закиданий рукописами, які він правив на друкарській машинці, оскільки відмовлявся від комп'ютера. Кабінет був замкнений на замок, де панував творчий безлад.

Письменник не долучався до господарських справ, вважаючи їх дріб'язковими, і всю родину тримали на ногах мама та баба. Він любив українську кухню, зокрема борщ та штрудель, і мав цукровий діабет, тому харчувався дієтично. У вільний час Валерій палив люльку, гуляв біля озера в Кончі-Озерній або читав книги.

Останні речі та рукописи письменника передали до Житомирського краєзнавчого музею, де планується відкриття меморіальної кімнати. Юліана Шевчук мріє, щоб твори батька отримали нове життя через екранізацію або театральні постановки, адже їхні теми про боротьбу добра і зла залишаються актуальними для сьогодення.