Рита усміхалась, відчуваючи, як кінчик пальця затишно ковзає по його грудях. Їй невимовно добре поруч із ним, і вона не думає про те, куди йти далі. А хто ж відмовлятиметься від свого щастя, коли воно настільки близько?

Ранок для неї починався з повільного прокидання, коли тіло хрустіло від розтягувань. Вдивляючись у стару люстру на стелі, дівчина усвідомлювала, що її життя так само сіре і невиразне, як і шпалери в квартирі, які батьки переклеюють лише раз на кілька років.

Єдиним світлом у цьому існуванні були книги, які заставали всю шафу. Натомість шафа на одяг була майже порожньою, адже Рита не любила привертати до себе увагу. Саме так її називали у школі, інституті та на роботі — сіра мишка, яка воліла залишатися в тіні.

Відчуваючи, що час біжить, вона раптом підхопилась і поспішила до душі та легкого сніданку. За пів години вже стояла в коридорі, шукаючи ключі від квартири, зібравши волосся, щоб почати новий день.

Дякуємо за передплату на ексклюзивні історії, які допомагають знайти світло навіть у найсіріші дні.