Біографія цієї геніальної поетеси та письменниці – приклад для українців. Усе своє життя вона не боялася влади та відкрито говорила правду. Сторінки життя Ліни Костенко – не тільки must read для дітей, а й обов’язкові для прочитання кожному свідомому українцю.

Ліна Василівна Костенко народилася у сім’ї вчителів 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині. Вже у столиці вона почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Згодом майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а опісля стала студенткою Московського літературного інституту імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій “Проміння землі”.

Друга збірка “Вітрила” вийшла в 1958 році, за нею – збірка “Мандрівки серця” (1961 р.). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. “Зоряний інтеграл” 1962 року заборонила до друку цензура, і відтоді ім’я Ліни Костенко зникло на 15 років.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа, склавши руки, та створила свої найкращі твори: і “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і поезії, що згодом ввійшли до збірок “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”. Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів “Над берегами вічної ріки”, а 1979-го — історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, який чекав свого виходу 6 років.

За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка. Після книги італійською “Інкрустації” (1994) та “Берестечка” (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року: письменниця видала свій перший прозовий твір “Записки українського самашедшого”, що викликав великий ажіотаж. Цікаві факти про Ліну Костенко У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму “Перевірте свої годинники”. Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни.

Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант “Хто повернеться – долюбить” був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію. Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії “Золотий письменник України”, не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Віктор Ющенко, а фраза “Політичної біжутерії не ношу” стала мало не афоризмом. Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет не лише для українців.

Зараз, коли наш інформаційний простір засмічений безглуздими дурницями, Ліна Костенко воліє мовчати. І це горде мовчання теж є позицією. Попри це, геніальна українка говорить до нас своїми творами.

Завжди актуальними та пронизливими.