Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав: – Я жодного разу тут не був. Які люди живуть у цьому місті?

Старий відповів йому запитанням: – А які люди були в тому місті, з якого ти пішов? – Це були егоїстичні та злі люди. Утім, саме тому я з радістю поїхав звідти.

– Тут ти зустрінеш точно таких самих, – відповів йому старий. Трохи згодом інша людина наблизилася до цього місця і поставила те саме запитання: – Я щойно приїхав. Скажи, старий, які люди живуть у цьому місті?

Старий відповів тим самим запитанням: – А скажи, синку, як поводилися люди в тому місті, звідки ти прийшов? – О, це були добрі, гостинні й шляхетні душі. У мене там залишилося багато друзів, і мені нелегко було з ними розлучатися.

– Ти знайдеш таких самих і тут, – відповів старий. Купець, який неподалік напував своїх верблюдів, чув обидва діалоги. І щойно другий чоловік відійшов, він звернувся до старого з докором: – Як ти можеш двом людям дати дві абсолютно різні відповіді на одне й те саме запитання?

– Сину мій, кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто в минулому не знайшов нічого хорошого в тих краях, звідки він прийшов, тут тим більше не знайде нічого. Навпаки ж, той, у кого були друзі в іншому місті, і тут теж знайде вірних і відданих друзів.

Бо, бачиш, люди, які нас оточують, стають тим, що ми знаходимо в них. Джерело: Слово про слово