У Самгородку, де кожна хата має свою історію, збереглися спогади про життя двох поколінь Чуйченківських. Валентина Коваленко у своїй автобіографічній повісті «Копанка в бережині» розповідає, як батьки оселилися в старій хаті Шпаків, сподіваючись на краще майбутнє. Ця історія починається з 1964 року, коли світла донька народилася в Ташлицькій лікарні саме в День танкіста.

Родини довелося пережити складні часи: від радянських репресій до колгоспної бідності. Батько Михайло працював завклубом, а мати Лідія доглядала худобу, намагаючись вижити в умовах, коли зароблене гроші часто «пісочали» на правління. Життя в центрі села було повне труднощів, але родинні зв'язки залишалися міцними.

Фото до матеріалу: «Суджене — як скажене…»: історія родини Чуйченківських з Самгородка

Авторка описує атмосферу старовинної хати, де в скринях зберігалися рушнички, медалі та молитовнички, що пахли нафталіном і воском. Ці речі символізували вірність традиціям та пам'ять про предків, які пройшли через війни та лихоліття. Навіть у найскладніші часи батьки намагалися виховати дітей з любов'ю до Божого благословенного.

З часом у родині з'явилися розбіжності, які призвели до конфліктів та навіть побиттів. Мати страждала від алкоголізму чоловіка, а діти часто ночували на горищах чи у родичів, щоб уникнути сварок. Проте авторка сьогодні розуміє, що не все було винним у батька, і його велика любов залишається в її серці.

Історія закінчується трагічною ноткою: авторка згадує страх перед хатою після вішальниці, який супроводжував її все життя. Цей страх реалізувався, коли вона купувала житло в Білозір'ї, дізнавшись про приховану трагічну історію попередніх власників. Текст присвячений пам'яті тата Михайла та мамі Лідії.