У 1930-х роках Радянський Союз, який публічно засуджував наркоманію як «виразку капіталізму», став другим у світі виробником легального героїну, поступаючись лише Японії. Цей парадоксальний факт залишається однією з найтемніших сторінок історії тоталітарного режиму, де державна пропаганда приховувала реальні масштаби торгівлі наркотиками.

Кремлю була потрібна валюта для прискореної індустріалізації та озброєння армії. Звичні експортні товари, такі як зерно чи ліс, вимагали складних логістичних ланцюгів та великих витрат на перевезення. Натомість опіум та героїн стали ідеальним товаром: вони займають мінімум місця, легко транспортується і мають надзвичайно високу вартість на світових ринках.

Для забезпечення виробництва режим зганяв селян на макові поля, де вирощування цієї культури було обов'язковим. Отримана продукція масово експортувалася до Великої Британії та Нідерландів, де вона легально реалізовувалася, приносячи державі кошти, необхідні для модернізації промисловості.

Ситуація загострилася у переддень Другої світової війни. За пів року до вторгнення нацистської Німеччини до СРСР заступник наркома закордонних справ Андрій Вишинський запропонував радикальний крок. Він наполягав на офіційному виході з усіх міжнародних конвенцій, які обмежували обіг наркотиків, щоб дозволити безконтрольну торгівлю.

Цей план свідчить про готовність радянського керівництва піти на різке дипломатичне розширення чорного ринку заради економічних інтересів. Історія показує, як ідеологічні гасла часто служили лише прикриттям для прагматичних, але аморальних дій держави.