Ростислав Держипиский, який керує Івано-Франківським національним академічним драматичним театром імені Івана Франка вже 18 років, впевнений: сучасна українська сцена не може існувати поза межами війни. Для нього театр сьогодні — це не просто мистецтво, а голос реальності, зброя та щит для нації. Керівник театру наголошує, що культура має давати людям віру та не дозволяти втратити дух у найважчі часи.

Історія театру сягає корінням у австро-угорський період, а його трупі відомі своїми традиціями західноєвропейської школи. Заснований у 1910 році, театр став одним із найвпливовіших у Східній Галичині, ставлячи репертуар, який відповідав стандартам Бродвею, Лондона та Парижу. Сьогодні команда театру є безпосередніми спадкоємцями цієї великої спадщини, зберігаючи її безперервність.

Фото до матеріалу: Театр як голос війни: інтерв'ю з Ростиславом Держиписким

Попри тривалу війну, театр продовжує свої амбітні плани, зокрема запуск Українського фестивалю Шекспіра. Цей проєкт став повноцінним членом європейської мережі Шекспіра, дозволяючи театру презентувати власне бачення світової класики за кордоном та заробляти заслужене визнання. Фестиваль планується провести цього літа, демонструючи світові українську інтерпретацію класиків.

Особливий акцент у розмовах про майбутнє робиться на постановці «Марусі Чурай» Ліни Костенко. Ця п'єса, яка стала символом століть війни, була обрана не випадково. Держипиский розповідає, як історична постать Марусі та її пісні, які супроводжували Полтавську битву, резонують із сучасною реальністю, де кожен українець усвідомлює війну як свою долю.

Вплив війни на творчість був глибоким і травматичним. Після окупації Криму та початку бойових дій у Донбасі та Луганську режисер довго не міг знайти сили для нових постановок. Однак події на Майдані та особистий досвід стали каталізатором, який змусив повернутися до тексту, який завжди був близьким до його серця.

Українські театри відіграють унікальну роль у культурній дипломатії, виступаючи перед міжнародною аудиторією. Театр активно гастролює у Польщі, Словаччині та інших країнах, де його акторів називають «богами». Важливою частиною роботи є адаптація до історичного контексту кожної країни, що дозволяє ефективно будувати діалог та підтримувати українську ідентичність за кордоном.