Президент Володимир Зеленський 27 квітня офіційно вніс до Верховної Ради законопроєкт про продовження загальної мобілізації ще на 90 днів, що фактично розтягує дію цього режиму до серпня 2026 року. Влада аргументує необхідність таких заходів словами керівника апарату Офісу президента Кирила Буданова про те, що війну неможливо виграти без людей, і вказує на масштабну проблему ухилення. Однак за цими цифрами ховається глибоке запитання: чи здатна країна підтримувати такий рівень мобілізації без руйнівних соціальних та економічних наслідків для суспільства.

З економічної точки зору Україна поки що опирається на значну зовнішню підтримку, зокрема на схвалений Євросоюзом кредит у 90 мільярдів євро, який дозволить фінансувати армію до 2027 року. Проте гроші не вирішують головної проблеми – дефіциту людей. Системним обмеженням стає не бюджет, а фізична наявність та готовність громадян служити, що зміщує фокус уваги з економіки на соціальну сферу, де ключовими факторами є ставлення суспільства до війни та рівень довіри до державних інститутів.

Мобілізація перестала бути простою адміністративною процедурою і перетворилася на складну соціальну реальність, де право, страх і мораль постійно конфліктують між собою. Держава діє в логіці виживання, спираючись на жорсткі цифрові реєстри та розширені обов'язки військовозобов'язаних, тоді як суспільство оцінює ситуацію крізь призму справедливості та рівності правил. Цей фундаментальний розкол призводить до формування тіньового ринку послуг з ухилення, де ціна «вирішення питання» залежить від ризику та регіону, що руйнує ідею рівного обов'язку.

Центром цієї напруги стали територіальні центри комплектування, які в очах багатьох громадян перетворилися на символи тиску. Поширені випадки жорстокого поводження, вимагання хабарів співробітниками ТЦК та навіть летальні інциденти, як-от у Львові чи Одесі, значно погіршили ситуацію. Такі події, хоч і не є масовими, створюють відчуття системної корупції та безкарності, що ще більше підриває довіру до держави та стимулює людей шукати будь-які способи уникнути служби.

Ситуація ускладнюється тим, що сотні тисяч українців перебувають у країнах Євросоюзу під тимчасовим захистом, де примусове повернення неможливе. Це створює трирівневу напругу: держава вимагає мобілізації, суспільство сумнівається у справедливості правил, а зовнішнє середовище підтримує Україну, але не бере участі в розподілі людських ресурсів. Такий «трикутник» напруги є нестабільним і може призвести до серйозних ризиків у майбутньому.

Зрештою, питання мобілізації виходить далеко за межі поточної війни і стає фактором довгострокової трансформації суспільства. Головний виклик полягає не лише у забезпеченні армії, а й у тому, чи зможе Україна після завершення бойових дій відновити єдиний моральний простір, де правила будуть сприйматися як спільні. Від здатності відновити довіру залежить, якою буде держава після війни – стійкою та цілісною чи фрагментованою втратою суспільного консенсусу.