Олександр з позивним Грім, командир пускової установки сучасного західного зенітно-ракетного комплексу IRIS-T, сьогодні захищає небо над Львівщиною, збиваючи ворожі ракети та рятуючи цивільні життя. Його шлях до цього рівня майстерності почався ще до повномасштабного вторгнення і пройшов через найгарячіші точки фронту.

Свій військовий шлях Олександр розпочав ще до 2022 року, служачи строковиком, а згодом контрактником у Повітряних Силах. Перший бій прийшовся на 2014 рік, коли він брав участь у боях за Донецький аеропорт у складі загону «Дика Качка», а згодом воював у Маріуполі та командував зенітно-артилерійським взводом. Після цього він служив у легендарній бригаді «Холодний Яр», де, за його словами, армія стала справжньою родиною.

У лютому 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, Грім зустрічав світанок на полігоні Широкий Лан у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. У казармі панувала глибока тиша, порушувана лише звуком шнурків, що свідчило про готовність кожного до бою. За кілька годин підрозділ вилетів на допомогу оборонцям Антонівського мосту, а згодом брав участь у боях за Вознесенськ, Миколаїв, Снігурівку, Соледар, Бахмут та Лиман.

Особливе місце в його біографії займає Харківський контрнаступ, який військовий згадує як бездоганно виконаний наказ. «Ніхто не казав „контрнаступ”. Просто прийшов наказ пересуватись у Харків. Ми почали за три дні до того, як про нас заговорили на телебаченні», — розповідає він. Після цих подій Олександр повернувся до Повітряних Сил, де одразу після підписання контракту долучився до бойової роботи в Зенітній ракетній бригаді імені Івана Виговського.

Сьогодні Грім керує потужною зброєю IRIS-T, опанувавши її під час навчання в Німеччині. Він наголошує, що на війні немає дрібниць, і кожна деталь має значення. Його перше чергування в новій бригаді відзначилося масованим обстрілом, коли їхній підрозділ збив 10 із 11 крилатих ракет. Для Олександра кожна збита ціль — це врятоване життя, адже промах може коштувати комуся будинку чи навіть смерті.

Попри високі ризики та відповідальність, військовий залишається спокійним, адже його надійним тилом є дружина та донька. Він підсумовує свою службу просто: «Це професія. Це країна». Для нього війна — це не про матеріальний комфорт, а про виконання присяги, даної ще у 2011 році, і готовність захищати своє небо від окупантів, які «полізли без черги».