У 18 років, одразу після вступу до медичного університету, юнак залишив навчання, щоб стати до лав Збройних Сил України. Його псевдо — Дарвін, а сьогодні він командує взводом малих бомберів у 429-й окремій бригаді безпілотних систем «АХІЛЛЕС». Його шлях від студента до бойового командира є яскравим прикладом самопожертви та швидкої адаптації до реалій сучасної війни.

Свій військовий шлях Дарвін розпочав у медичній службі, проте згодом прийняв рішення перейти до безпосереднього виконання бойових завдань. Військовий зазначив, що вирішальним фактором стало бажання бути поруч із тими, хто безпосередньо тримає оборону на передовій. Так він потрапив до розвідувального взводу 4-ї стрілецької роти підрозділу «Ахіллес» у складі 128-го батальйону 112-ї бригади ТрО.

На початку повномасштабного вторгнення більшість добровольців, як і Дарвін, не мали достатнього бойового досвіду. Навчання відбувалося безпосередньо в процесі виконання завдань, що вимагало швидкої адаптації до сурових умов фронту. «Спочатку ніхто нічого не вмів. Не розбираєшся? Почни розбиратися — і розберешся», — згадує військовий про ті часи.

Сьогодні ситуація змінилася: новобранці проходять системну підготовку під керівництвом досвідчених інструкторів та бійців. Дарвін особливо відзначає роль командирів і побратимів, які стали для нього прикладом. Зокрема, він згадує командира Юрія Федоренка, який зумів із невеликого стрілецького підрозділу створити потужну бригаду безпілотних авіаційних систем.

Історія Дарвіна демонструє, як звичайні хлопці, попри молодий вік та відсутність досвіду, стають професіоналами своєї справи. Його досвід підтверджує, що сучасна армія здатна швидко готувати нові кадри, які ефективно використовують безпілотні технології для захисту рідної землі.