В Україні формується нова культура пам'яті, де замість сухих цифр статистики люди називають імена, вік та професії кожного, хто загинув у війні. Серед головних ініціаторів цього процесу — платформа «Меморіал», яка вже зібрала понад 11 тисяч історій. Для Запоріжжя це особливо актуально: на платформі вже фіксують сотні історій мешканців області, включаючи 136 цивільних жертв агресії та 325 полеглих військових.

Співзасновниця платформи Гаяне Авакян зазначає, що зараз відбувається процес стихійної меморіалізації, який відрізняється від досвіду після Другої світової війни. Українці не чекають завершення бойових дій, а створюють ритуали пам'яті вже сьогодні. Це допомагає суспільству не звикати до війни та усвідомлювати реальні втрати, перетворюючи трагедію на особисту історію кожного загиблого.

Платформа працює не лише як архів, а й як інструмент колективної терапії. Команда зняла понад 18 документальних фільмів, серед яких стрічка про ракетний удар у Дніпрі. Покази таких фільмів у кінотеатрах та публічних просторах збирають сотні людей, які приходять поділити біль втрати та згадати близьких. Однак у Запорізькій області такі заходи в публічних місцях поки що не проводяться через відсутність партнерів.

Однією з найяскравіших ініціатив, до якої долучається регіон, є акція «Стіл пам'яті». Вона відбувається щороку 29 серпня, коли заклади резервують столи для загиблих захисників. У 2025 році до акції в Запоріжжі та області приєдналися понад 30 ресторанів, закладів культури та освіти, хоча географія заходу обмежена лінією бойових дій.

Кожна історія на платформі «Меморіал» — це шанс зберегти пам'ять про рідних. Родичі, побратими та громади можуть заповнити анкету для військових або цивільних, після чого команда уточнює деталі та готує матеріал до публікації. Особливо важливо фіксувати історії жертв воєнних злочинів у прифронтових громадах, щоб жодна доля не була забута.

Після завершення війни роль пам'яті лише зросте, і ключову роль у цьому відіграватиме саме суспільство. Ритуали, такі як хвилина мовчання, називання іменами героїв стипендій чи заснування бізнесів на їх честь, стануть основою для майбутніх поколінь. Це дозволить перетворити історії на «живу пам'ять», яка не перетвориться на сухий архів.