Микола Дорош з села Пулемець на Волині повернувся додому 11 червня, завершивши двомісячну службу в зоні АТО. Його сім'я, яка чекала на нього з тривогою, нарешті змогла зітхнути з полегшенням. Найбільше переживав молодший син Ваня, який щодня просив маму забрати тата з війни, адже батько потрапив у небезпечну ситуацію без належного захисту.

Солдат потрапив на фронт у складі 51-ї бригади, спочатку охороняючи кордон, а згодом опинившись у Донецькій області. Його підрозділ розташувався в саду Новоукраїнки, де солдати несли чергування на блокпостах без броні та належних укріплень. Микола згадує, що їхні машини з боєприпасами стояли відкрито, і лише диво вберегло їх від мінометного обстрілу.

Ситуація загострилася після трагічних подій під Волновахою, коли в підрозділі почалася паніка. Молоді бійці, не маючи бронежилетів, ховалися в машинах і боялися навіть засвітити фари вночі. Багато хто телефонували додому і слізно просили батьків забрати їх, адже лікування поранень, отриманих у ДТП, було відсутнє.

Дружина Миколи Людмила не сиділа склавши руки. Вона збирала документи для звільнення чоловіка, а також двічі їздила з іншими матерями та дружинами волинських військових, щоб перекрити міжнародну трасу. Їхні вимоги стосувалися виведення бійців без захисту з зони бойових дій та припинення хабарництва у військкоматах.

Акція протесту дала результат: солдата перевели до Миколаєва, а зони АТО повернули понад сто багатодітних та непридатних за станом здоров'я чоловіків. Хоча прокуратура взяла справи на контроль, Людмила зазначає, що системні проблеми в медкомісіях та військкоматах досі не вирішені.

Повернення Миколи стало великою радістю для всієї родини. Донька Аліна першою обійняла батька, а син Вадим міцно потиснув йому руку. Для сім'ї Дорошів війна перестала бути лише новиною на екрані телевізора, адже вони на власні очі побачили її жахливе обличчя, але завдяки молитвам та боротьбі рідних повернули голови сімей додому.