До повномасштабного вторгнення 29-річний Артур Лаб'як будував кар'єру репера, живучи зі своєю дружиною Тетяною та новонародженою донечкою. 24 лютого 2022 року його життя змінилося назавжди: він долучився до ЗСУ і тепер співає на фронті для своїх побратимів. Артур розповів, що його шлях у музику почався ще в дев'ятому класі, а після початку війни він зрозумів, що найкраще виходить саме це, хоча раніше доводилося працювати на «нормальній» роботі заради мінімалки.

Спочатку Артур отримав повістку на вулиці і щомісяця ходив до військкомату, поки на початку 2023 року нарешті не назвали його прізвище. Потрапивши до Повітряних сил, він працював у мобільній групі, яка збивала російські дрони. Хоча режим і розклад не були його сильним місцем, він змусив себе змінитися і дивитися на речі простіше заради перемоги.

На початку 2024 року репер перевівся до «Культурного Десанту» і переїхав ближче до фронту. За рік його група відвідала підрозділи від Павлограда аж до Херсона. Артур наголошує, що ніколи не подавав себе хлопцям як артист, а як солдат, який хоче відволікти їх від жаху війни. Найкраще військові сприймають його пісню «Ніколи», яка розповідає про рідних, відстань та цінності в безвиході.

Написання пісні займає у нього небагато часу: кілька тижнів на обдумування тем та рими, а потім за годину все складається докупи. Артур намагається охопити в треках абстрактні речі, а не конкретні ситуації, і не має амбіцій потрапити до шоубізнесу. Його мета — розвалити цей бізнес, а не стати його частиною, залишаючись вірним собі та своїм поглядам.

Наприкінці січня Артур записав трек «Пророцтво» на вірш Дмитра Павличка разом із Платформою пам'яті «Меморіал». У кліпі на віртуальних муралах з'явилися поети й письменники, що загинули під час війни. Артур вважає цей вірш справжнім пророцтвом, яке мало бути почуте молодшим поколінням, і планує, що в Києві обов'язково має з'явитися мурал Дмитра Васильовича.

Зараз Артур дуже сумує за рідними та безтурботним життям, але розуміє, що в цьому житті було багато російського, за чим точно не сумує. Найважче було переживати розлуку із жінкою й маленькою донечкою, яка зараз бачить, що тато зранку приводять і по обіді забирають. Бачусь із родиною лише у відпустку, але він впевнений, що війна завершиться, і скоро побачимось більше ніколи не будемо окремо одне від одного.

Коли війна завершиться, Артур планує повернутися додому, взяти рідних і поїхати з ними до Карпат на два тижні. Він хоче якомога далі від цивілізації та святкувань, щоб насолодитися мирним життям, яке так довго відкладали. Це його головна мета і сподівання на майбутнє.