Унікальна система соціального захисту, розроблена липованами південної Бессарабії, залишається яскравим прикладом взаємодопомоги, де спільнота брала на себе турботу про найвразливіших членів суспільства. Ця традиція сягає часів румунської адміністрації ХХ століття і охоплювала догляд за хворими, літніми та безпорадними громадянами.

Особливу увагу приділяли людям, які страждали на тяжкі інфекційні захворювання, такі як проказа, холера чи чума. Їх вивозили на карантин за межі населених пунктів, де Успенський чоловічий кріпосний монастир в Ізмаїлі та Петропавлівська обитель на Піщаному острові поблизу Вилкова забезпечували їм повний догляд та опіку. Фінансування цієї діяльності здійснювалося виключно за рахунок пожертв від самої громади.

У 1930-х роках румунська влада взяла на себе відповідальність за централізований догляд за хворими на проказу, доставляючи їх до Ізмаїлу. Після анексії Бессарабії Радянським Союзом пацієнтів перевезли до Румунії, у село Тикілешть біля Браїли, де спеціалізований санаторій, створений для них, функціонує донині.

Сьогодні на території румунської Добруджі, біля кожної церкви старого обряду, можна простежити сліди діяльності цих старовинних громадських організацій. Тут зводять заклади для людей похилого віку, які залишилися без сімейного оточення, утримуючи їх на кошти членів громади.

Подібні умови догляду для знедолених літніх мешканців існують у багатьох липованських поселеннях Румунії, зокрема в Журилівці, Сарикиє, Слава-Русь та місті Тулча. Ця історія нагадує про важливість єдності та взаємної підтримки, яка була фундаментом життя цих громад протягом століть.