Якою могла би бути Прип'ять: мрії художника Івана Литовченка

Прип'ять планували як місто, де кольорова палітра будинків відтворюватиме увесь спектр. Перші споруди мали мати холодні відтінки, що змінювалися у теплі зі збільшенням забудови. Наталія Литовченко розповідає, що її тато Іван Литовченко мріяв, щоб монументальне мистецтво світило завдяки незвичному матеріалу та атому. Після війни батько став однією з перших фігур, хто відновлював традиції цього виду живопису, поєднуючи монументально-декоративну майстерність із сучасними ідеями.

Наталія Литовченко Заслужена художниця України, членкиня Національної спілки художників України — Батько долучився до процесу на самому початку, працюючи пліч-о-пліч з архітекторами ще на стадії проєктування. Формально замовником виступала держава, але всередині жорстких рамок Іван зберігав внутрішню свободу мислення. Він визначав, де має бути центр, де — домінанта, і бачив місто як цілісну систему, де працює колір, що «звучить».

Першою стала мозаїка «Енергія» на кінотеатрі «Прометей», яку завершили 1975 року. У центрі — атом як символ міста. Друга робота — «Музика» 1976 року, на фасаді школи. Іван Литовченко застосував винахід із металевих скоб, створених для створення ефекту «живого» світла, що змінювалося залежно від сонця.

Робота була непростим випробуванням. З весни по осінь художник майже не з'являвся в Києві. Часто возив матеріали своєю автівкою. Стоячи на високих кутах під спеку, вони обливалися водою, яка вже була окріпом. Металове рельєфне покриття відблискувало, сліпивши очі, але батько працював заради майбутнього міста.

Слідом прийдуть композиції «До світла» 1977 року з образом Прометея та «Світанок» 1979 року із червоним конем. Сьогодні ці мозаїки виглядають так, ніби передчували трагедію. У них відчувається рух, внутрішня напруга, і на окремих сценах можна побачити людей із дітьми, що тікають.

Останню роботу завершили 1982 року, невдовзі після аварії на Чорнобильській АЕС. Мозаїка «Творення» мала показати, що дає людству атом, але на жаль, вона стала злим фатумом. Держава замовчувала попередні викиди, хоча вони вже стали реальністю. Творчість, створена на фоні спокою, стала несподіваним свідком катастрофи.

Також для міста створили гобелени, які з часом розсипалися. Радіація швидко руйнувала вовняні волокна, а залишки гобеленів не вдалося врятувати. Найцікавішою була ідея кольорового середовища вулиць, яка не встигла втілитися повністю.

Сьогодні ці ідеї залишаються частиною великого задуму. Це не просто декоративні панно, а доказ того, що Прип'ять мало бути живим художнім організмом, який мав «звучати» кольором, світлом і формою. Ідеї майстра продовжують жити навіть у занепаді, нагадуючи про мрію про кольорове майбутнє.