У польському виданні Kultura Liberalna з'явився текст, який змусив згадати про ключову виставку 1993 року «Степи Європи» та її куратора Єжи Онуха. Цей польський мистецтвознавець, який працював директором Польського Інституту в Києві до 2010 року, у розмові 2013 року дав глибокий аналіз того, як формувалося українське сучасне мистецтво. Його думки, опубліковані в часописі OBIEG, сьогодні звучать як попередження про ризики, з якими стикається галузь.

Онух описував створення Центру сучасного мистецтва Сороса як спробу «прищепити» ліберальні цінності в радянській дійсності. Він порівнював цей процес із садівництвом: можна довго вирощувати сад, а можна швидко посадити великі дерева або навіть доставити готові плоди. Саме останній підхід, на його думку, призвів до появи феномену Віктора Пінчука, який використав PR-машину для створення іміджу європейського мецената, не маючи глибокого розуміння мистецтва як інструменту громадянського суспільства.

Критикуючи сучасний ринок, експерт вказує на корупційні практики, що стали нормою. За його словами, ціни на роботи завищені, а олігархи прагнуть купити більше і дорожче за конкурентів, не дбаючи про стандарти. Ринок перетворився на біржу, де торгують «вчорашнім» мистецтвом, а маніпуляції цінами та знищення стандартів стали звичним явищем. Це ідеально вписується в загальну корупційну атмосферу, де мистецтво сприймається лише як елемент стилю життя нових еліт.

Онух також звертає увагу на психологічний стан українських художників, називаючи його своєрідною шизофренією. З одного боку, це соціальний і мистецький активізм, а з іншого — готовність до рукостискань з олігархами заради продажів на слабкому внутрішньому ринку. Він наголошує, що така гра на коротку дистанцію не є стратегією успіху, на відміну від німецького чи скандинавського досвіду, де продукт є втіленням цінностей цілого народу.

Ця публікація є третьою частиною інтерв'ю, яке було записане 2013 року, але залишається актуальним через 13 років. Онух закликає повертатися до минулого, щоб не повторювати помилок і зрозуміти, що справжній успіх мистецтва базується на глибоких цінностях, а не на інструментальному використанні культури для побудови власної позиції в еліті.