Роман Маляр – мій друг дитинства. Його будинок і дім моєї бабусі знаходяться один навпроти одного. Тож ми товаришували, можна сказати, з самого народження. Ця історія розпочалася ще в мирні часи, коли хлопці просто гралися разом у дворі, не знаючи, що їхні долі перетнуться на вічність під час війни.

У 2015 році Роман пішов в армію, відслужив там і підписав контракт, брав участь у антитерористичній операції, де отримав контузію. Після завершення одного контракту, він уклав другий. Свій другий контракт він уклав уже в Миколаєві, але там безпосередньо не служив. Він був в Херсоні, далі – у Маріуполі.

Останній раз вийшов на зв'язок 24 лютого 2022 року – тоді був день народження його мами. Після цього зв'язку з ним вже не було. Матір Романа була у паніці, а вже 25 лютого до нас прийшов сусід, і спокійно їй сказав: «Анжела, я бачив твого Рому в російських новинах. Його взяли в полон, але ти не хвилюйся, все буде добре. Він може там працювати, скласти присягу».

Матір поїхала до військомату, а вже 26 лютого телефон Романа увімкнувся. Матір одразу почала телефонувати, але незнайомий чоловічий голос російською мовою сказав, що він знаходиться в Донецькій комендатурі. Коли вона попросила дати йому слухавку їй відмовили і поклали слухавку.

Його день народження – 21 грудня. І своє 30-річчя він зустрів у полоні. Ця трагічна історія нагадує всім, як важливо не втрачати надію і як швидко змінюється життя під час війни. Рідні чекають на повернення героя, який досі не знає, чи зможе він коли-небудь побачити свій рідний дім.

Ця історія нагадує нам про тих, хто залишився без зв'язку з домом. Ми повинні пам'ятати про кожного захисника, який зараз перебуває в полоні. Сподіваємось, що скоро всі вони повернуться до своїх рідних і друзів, щоб знову жити спокійним життям.