Путін знову привернув нашу увагу до свята, про яке ми потроху стали забувати, своїми зусиллями з пошуку припинення вогню для проведення параду на Красній площі. Хоча до початку великої війни Росії проти України саме це свято здавалося днем, який мав об'єднувати народи через державні кордони, насправді воно слугувало інструментом роз'єднання українців з Галичиною та «великої України».

Історична правда полягає в тому, що Сталін просто «вигадав» 9 травня, щоб не відзначати 8 травня разом із союзниками. Дві капітуляції Рейху відбулися саме 8 травня за європейським часом, але Москва, де вже настав дев'ятий день, ігнорувала цей факт. Це дозволило СРСР мати власні дати війни, відмінні від світових, і замаскувати фактичний союз між Радянським Союзом та Рейхом у перші два роки війни.

Перший після 1945 року парад насмілився провести лише Хрущов через 15 років, а вихідним днем 9 травня зробив Брежнєв. Сталін же боявся святкувати перемогу, бо радянські громадяни могли усвідомити жах руїн, мільйонів жертв, голоду та репресій. У державі, яка позиціонувала себе як головного переможця, просто не було що святкувати, тому інтерес до культу перемоги посилювався лише зникненням справжніх ветеранів.

Справжні ветерани, які пройшли пекло війни та байдужість до свого життя, не співали пісень про «одну перемогу для всіх». Путінський міф про «побєдобєсіє» виник лише у 2005 році, коли учасників війни майже не залишилося. Цей гротескний маскарад є підготовкою до нових війн і спробою затягнути сусідні країни у простір спільних втрат.

Українське суспільство довго опиралося цій виставі, захищаючи 8 травня, але адміністрації Кучми та Януковича плекали радянський канон. Спроби Ющенка примирити українців, які опинилися в різних арміях, зіштовхувалися з опором, бо багатьом здавалося, що незалежність неможлива без 9 травня. Це боляче розуміти, адже за одужання від мороку російських фальсифікацій народ платить високу ціну.

Якби не анексія Криму, війна на Донбасі та велика війна, ми б борсалися у радянському лайні ще десятиріччями. Але вже як є: непокаране зло, яким був Радянський Союз, обов'язково повертається в усій своїй агресивності, коли притупляється пам'ять про жертви. Якщо з цього уроку не зробити висновків, війни на наших «кривавих землях» будуть повторюватися ще не раз.