У Радянському Союзі офіційний шлюб часто був не просто актом кохання, а необхідною умовою для нормального життя. Держава створювала систему, де самотні люди стикалися з серйозними труднощами, тоді як сімейні отримували доступ до житла, грошей і кар'єрних можливостей. Саме тому молодь намагалася розписатися якнайшвидше, іноді навіть без глибоких почуттів.

Головною причиною поспішних весіль була житлова проблема. Оскільки купити власне житло було неможливо, держава розподіляла квартири через підприємства чи міські ради. Самотні люди могли претендувати лише на гуртожиток, тоді як одружені пари мали реальний шанс отримати окрему квартиру та виїхати від батьків.

Фінансовий тиск також грав вирішальну роль. У СРСР існував спеціальний податок на холостяків, який сплачували чоловіки без дружини та дітей. Цей податок забрав би значну частину зарплати, тому одруження стало способом зберегти власні кошти. Для багатьох це був прямий економічний стимул створити сім'ю.

Статус сімейної людини вважався ознакою надійності та відповідальності. Одинаків часто сприймали як легковажних або егоїстичних, що могло заважати отриманню хороших посад, премій або поїздок у закордонні відрядження. Суспільний тиск був настільки сильним, що навіть після 30 років на тих, хто не мав сім'ї, дивилися з підозрою, приписуючи їм аморальний спосіб життя.

Жити разом без реєстрації шлюбу, як це часто роблять зараз, тоді було не прийнято. Таку поведінку засуджували сусіди та колеги, а розлучення псувало репутацію людини. Через таку систему молодь створювала сім'ї заради побутових переваг, а не почуттів, і залишалася в них навіть за відсутності взаємної любові.