Чому Закарпаття залишається оазисом спокою: як війна обійшла західний регіон

Мешканці Закарпаття за останні три роки війни майже не відчули її наслідків, що робить цей регіон унікальним явищем на тлі всієї України. У Мукачеві та Ужгороді нічні клуби працюють до ранку, а вулиці заповнені молоддю, що не знає звуку повітряної тривоги. Це контрастує з іншими областями, де комендантська година та ракетні атаки стали частиною повсякденного життя.

Географічне розташування та близькість до кордонів чотирьох країн НАТО — Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини — стримують російські удари. Закарпаття розташоване так далеко на заході, що воно ближче до Венеції, ніж до гарячих точок на сході, таких як Покровськ. Через це регіон став рідкісним осередком відносного спокою, де за три роки війни влучило лише кілька безпілотників.

Відносна безпека перетворила Закарпаття на магніт для переселенців. Більше 145 тисяч людей, які тікали від фронту, оселилися в Мукачеві та Ужгороді. Для багатьох з них, як-от Тетяни Безсонової, яка втекла з Покровська, цей переїзд став шоком від полегшення. Вони звикли до пекла, а тут побачили людей, які живуть нормально, п'ють каву та дбають про себе, не думаючи про загрозу з неба.

Однак цей спокій є ілюзією, яка тримається на подіях на східному фронті. Місцеві жителі, як-от поет Андрій Любка, розуміють, що їхня безпека залежить від того, що відбувається далеко на сході. Хоча комендантської години немає, а повітряні тривоги лунають рідко, напруга відчувається в поглядах жінок, чиї чоловіки воюють, та в тихих похоронах загиблих солдатів.

Регіон також стикається з викликами, пов'язаними з переселенцями та ухилянтами, які намагаються перетнути кордон. Але головне, що залишається незмінним, — це відчуття, що життя триває. Місцеві жителі, як-от офіціантка Дарія Подде, продовжують працювати в нічних клубах, тоді як у Києві заклади закриваються за годину до комендантської години. Цей контраст нагадує, що війна десь поруч, навіть якщо тут тихо.