26 квітня Україна вшановує пам'ять жертв Чорнобильської катастрофи. Цього дня Андрій Мізько, один із героїв ліквідації аварії на ЧАЕС, розповів про свій жахливий політ над зруйнованим реактором у травні 1986 року. Пілот гелікоптера на CHORNOBYL FORUM 2025 у Києві поділився деталями, які рідко згадують у публічних спогадах.

Мізько пригадує, що спочатку нічого особливого не відчував. Для офіцерів ВПС це був звичайний виклик, який прийшов у вигляді телеграм з Київського військового округу. Екіпажі гелікоптерів Мі-6 отримали завдання доставляти свинцеві вантажі на зовнішній підвісці, тоді як інші льотчики жартували про мішечки з металом.

Робота розпочалася з завантаження свинцю у Борисполі. Вісім екіпажів забрали мисливський дріб, розфасований у мішечки по 10 кілограмів, і полетіли на проміжний майданчик за 12 кілометрів від аварійного реактора. Звідти вони запускалися в цикл польотів, який називали «каруселлю».

На висоті 200 метрів гелікоптери підлітали до Прип'яті, де керівник польотів на даху готелю давав курсові корективи кожні 500 метрів. Інтервал між машинами становив лише 2-3 хвилини, а за один захід скидали тонну свинцю. Літати доводилося у звичайних льотних комбінезонах зі стандартними респіраторами, без серйозного захисту від радіації.

Найважчим був моральний аспект першого польоту. Мізько описує порожнечу Прип'яті, де не було людей чи машин, лише білизна на балконах, що кохалася на вітрі. Погода була ідеальною, але небо синіло над місцем, яке стало символом трагедії для всього світу.

Після виконання завдання літаки обробляли пінно-мильним розчином у Малійках, а льотчиків розміщували у профілакторії на околиці Чернігова. Розклад був суворим: підйом о 4 ранку, виліт о 6, повернення о 21:00. Іноді давали короткий відпочинок, щоб поговорити з родиною на пошті, де люди зупиняли героїв на вулицях і дякували їм.

Андрій Мізько зазначив, що тоді вони думали рятувати Чернігівщину, але насправді захищали всю Європу. Участь у ліквідації позначилася на здоров'ї: пілот списали з льотної роботи у 35 років через проблеми зі зором та судинами. Сьогодні наслідки аварії проявляються навіть у молодому поколінні, що робить пам'ять про події 1986 року критично важливою.

За кордоном ліквідаторів зустрічають як героїв, а в Україні ставлення з часом змінилося, з'явившись багато фейкових історій. Мізько вважає своїм обов'язком розповідати правду школярам, щоб попередити про небезпеку ядерної енергетики. До 27 квітня у Музеї історії Києва триває виставка, де відвідувачі можуть «пережити» історію за допомогою віртуальної реальності.