Ярослав Василюк із села Новиця Калуського району у липні-серпні 1986 року очолював підрозділ з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Тоді 33-річному офіцеру довелося керувати роботою 250 цивільних ліквідаторів з Івано-Франківської області, які працювали в найнебезпечніших умовах.

Він провів у 30-кілометровій зоні 43 доби, організовуючи роботу пожежної техніки біля третього й четвертого енергоблоків. Батальйон Ярослава не лише гасив пожежі, а й проводив дезактивацію приміщень та забезпечував роботу бетононасосів, які доставляли матеріали для будівництва саркофага. Харчування в наметовому містечку було відмінним, але ризик для життя залишався критично високим.

Фото до матеріалу: Спогади прикарпатського ліквідатора: 43 доби в зоні ЧАЕС та ціна людського життя

Медичні обстеження після повернення виявили, що з організму Василюка вилітало 65 радіоактивних частинок за хвилину, тоді як норма становила лише 15. Через три місяці почали боліти суглоби, і ця проблема залишається актуальною й донині. Ліквідатори свідомо стежили за дозами опромінення, і тих, хто набирав критичну норму, не пускали на станцію, щоб врятувати їхнє життя.

Особливу увагу Ярослав Василюк приділяє порівнянню методів лікування пожежників у Києві та Москві. Лікарі в столиці України розробили ефективну систему виведення радіонуклідів, що дозволило вижити більшості перших гасителів пожеж. Натомість лікування в московських госпіталях, за словами свідка, не дало результатів, і ті, кого відправили туди, фактично загинули.

Головною помилкою радянського керівництва ліквідатор вважає надмірне залучення людей до роботи в зоні зараження. За його словами, можна було обійтися набагато меншою кількістю спецпідрозділів, якби організація була ефективнішою. Замість цього туди гнали сотні тисяч солдатів і цивільних, нехтуючи безпекою.

Попри всі труднощі, зусилля ліквідаторів, які вручну скидали графіт із даху третього блоку, врятували світ від глобальної катастрофи. Якби не вдалося закрити атомний блок, радіоактивні речовини рознесло б по всій планеті. Сьогодні спогади Ярослава Василюка нагадують про ціну, яку заплатили люди за безпеку майбутніх поколінь.