«Маруся, я був у пеклі! Там все мертво, навіть пташки не літають», — так описує жахливі спогади про Чорнобильську трагедію архідиякон Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору Микола Коць. Цей волинянин, який нині служить у храмі вже 33 роки, у 1986-му, будучи 25-річним музикантом, вирушив до зони відчуження з концертами для ліквідаторів наслідків аварії.

Микола Коць родом із села Старий Чарторийськ на Маневиччині, де з дитинства грав на трубі та баяні. Після закінчення училища культури він викладав спів, створював хори та працював директором будинку культури. Саме тому, коли колишній директор училища запросив його до волинської концертної бригади, він не вагався, хоча тоді ще не розумів, що таке радіація.

У 30-кілометровій зоні відчуження артисти бачили покинуті села з вибитими вікнами та пустими будинками. Дороги були вкриті автобусами без вікон, а люди тікали в паніці. «Все мертво», — згадує священник, додаючи, що навіть птахи не літали над зараженими територіями. Щоб захиститися від випромінювання, учасники бригади чотири рази мочили ноги в посудинах із ганчірками перед виходом у залу, а в столових ходили лише в бахілах та шапочках.

Дружина архідиякона Марія пригадує, як чоловік повернувся додому виснаженим і розповів про жах, який побачив. Тоді вони не усвідомлювали повної небезпеки, але згодом дізналися, що отримали дозу опромінювання у 17 бер, що в 17 разів перевищує річну норму. Багато товаришів по бригаді, з якими Микола їздив до Чорнобиля, згодом померли від хвороб, пов'язаних з радіацією.

Сім'я Коць також зазнала впливу катастрофи: у селі Прилісне, де вони жили, впали великі радіаційні плями. Дружина згадує, як швидка допомога не встигала забирати дітей, що падали на вулицях, як мухи, а згодом сім'ю переселили. Попри проблеми зі здоров'ям, які мають і Микола, і його дружина, вони вважають, що вижили завдяки вірі та служінню людям.

Нині архідиякон Микола Коць продовжує свою службу в луцькому соборі, керуючи хором «Оранта». Він переконаний, що його поїздка до зони відчуження була виконанням обов'язку, а його життя — це диво, яке дозволяє йому і надалі нести світло людям через музику та молитву.